А послухай казку…
Бо в житті не буває,
Щоб так щиро любили
І жили без нудьги.
Щоб так люди зійшлися
Один раз – і довіку,
Щоб так мирно вживались
Два окремі світи.
У житті все у бруді,
Сім’ї в’язнуть у блуді
І розходяться люди,
Не набувшись разом.
Я дивлюсь, наче в казку.
Так буває. Хоч часом
Нам доводиться разом
Ще боротись зі злом.
Але що ж то за казка
Без дракона у замку,
Що погрожує здалеку,
Дише вогнем?
Але то все дрібниця,
Бо в душі є скарбниця,
Звідки щастя черпаємо
Кожен раз, день за днем.
Вже не стільки прекрасна,
Вже принцеса є більше премудра.
І життя вже не вихор,
А спокійне русло.
Але замість повітряних замків
Справжні зводяться мури
І багато чудес ще попереду буде,
Хоч багато уже і було.