Еще один уходит день,
Еще один крадется вечер.
Мне будет трудно встать с колен
Я помолюсь и станет легче.
О Господи, внимай же мне,
Да, мы, наверно, виноваты,
Но сколько слез в моей стране.
Какие горькие утраты.
Когда в столице там, зимой,
Герои пали, погибая,
Мы понимали всей страной:
Пришла трагедия большая.
О как мы плакали о ней,
Но мы иссякли, мы устали.
Ведь не проходит пары дней
Чтобы парней не погребали.
И больше плакать нету сил,
И стойкими казаться тщетно,
А свежевырытых могил
Растет количество несметно.
Мой Бог услышь, мой Бог приди,
Ведь продолжаться так не может!
Ты знаешь эту боль в груди,
Ты видишь что меня тревожит.
В моей стране идет война
Которой мы совсем не ждали,
Но с кем воюешь ты, страна?
Об этом думаем едва ли.
Да, оккупант в наш дом залез,
Но каковы его приметы?
Их боевик по кличке Бес
И “Сатана” у них ракеты.
О Господи, даруй покой
И отрази все наши беды.
Когда воюем с сатаной,
То без Тебя нам нет победы.
Враги стреляют, окружив.
А нас фашистами назвали.
Такой чудовищнейшей лжи
Мы раньше просто не встречали.
Из детдомов крадут детей,
Пусть Бог увидит и накажет,
Хоть сами хуже палачей,
Но правды сатана не скажет.
Моя уставшая страна –
Я за нее хочу молиться –
Сегодня вдовами полна
И многим матерям не спится.
Из ежедневных новостей
В счетах сухих, в словах избитых,
Узнают тысячи семей
Число погибших и убитых.
А я? Куда теперь пойду?
Кто защитит нас от угрозы?
Как в Гефсимании в саду
Слова излишни, только слезы.
В моей стране идет война.
Взрываются снаряды в поле,
Я за тебя молюсь, страна,
Пускай свершится Божья воля.
З наших міст, з наших воєнкоматів
Відправляють у військо солдатів.
Вирушають солдати на схід
Бо приперся у гості сусід.
Бо приперся і годі позбутися
Бо не хоче ніяк схаменутися
З двох боків величезні вже втрати
Все нові вирушають солдати.
Мами моляться, в небо вдивляються,
А дружини сльозами вмиваються
І в напрузі чекають новини,
Чи вернуться солдати живими.
Скільки гине в ці дні під набоями,
Що посмертно назвуться героями.
І щодня сиротіють родини
Бо не всі повернуться живими.
Наші хлопчики, наші солдати,
Ми вас будем додому чекати.
Хай молитва в бою допоможе
Де мундир захистити не зможе,
Ані каски, ні бронежилети,
Там де кулі, фугаси, ракети,
Там де злоба сьогодні лютує
Хай вас Божа рука порятує.
Хай додасть вам відваги, здоров’я,
Те що вдома чекають з любов’ю.
Те що діти молились за тата
Хай в бою зберігає солдата.
Ви сьогодні у полі ночуєте,
Тільки вибухи й постріли чуєте,
Чим підтримати, як врятувати?
Повертайтесь живими, солдати.
От кров і пролилася. І пізно щось казати.
Приходять люди в розпач від випуску новин.
Не до одної хати не повернувся тато,
Не до одної мами не повернувся син.
От вам і день жалоби, от хам і всіх почує,
От вам найбільша цінність і право на життя.
Він сам же вас застрелить і сам же пошкодує,
З паперу прочитає родинам співчуття.
А ви, давайте, вірте в народові присягу,
В слова пусті-порожні, в обіцянки нові.
Звір крові не напився, він знову чує спрагу,
Та це для нього звично – по лікоть у крові.
Він вам пообіцяє велике перемир’я
І вибори прозорі, і вовни сто мішків…
Ви тільки не чіпайте, будь-ласка Межигір’я,
Не заважайте втечі провладних літаків.
У нього військо, танки, і снайпери, і «Беркут»,
За ним Москва і Путін, і сотні бандюків.
А мій народ беззбройний! За що він мусить мерти?
Стріляють в журналістів, в жінок, у лікарів…
Ми кричимо до Бога!!! До кого ще кричати?
Загиблих поіменно всіх знає Він один.
Не до одної хати не повернувся тато,
Не до одної мами не повернувся син.
Цей світ збожеволів. Що робиться з ним?
Світ грає на нервах натягнених.
Вмикаю новини – там полум’я й дим,
Там вибухи й зойки поранених.
В столиці військові. В військових щити.
На поступки йти не збираються.
А ти? Чи байдужим залишишся ти?
Чи в хаті що скраю сховаєшся?
Це те що Шевченко й Франко прорекли,
Це та боротьба споконвічная.
Це Зло і Добро до межі підійшли,
Схрестили мечі обосічнії.
Де дрова рубають – там тріски летять,
Змагаються бідні з неситими.
Багаття палають і очі горять
І хто цю пожежу гаситиме?
Мій Господи добрий, народ збережи
Щоб в дім наш війна не ввірвалася.
Ти тяжко вмирав, стільки мук пережив
Не дай щоби кров проливалася.