Тільки постом і молитвою

Тільки постом і молитвою,
Тільки послухом і битвою.
Тільки Словом і знаменнями,
Чудесами й одкровеннями.
Як так жити, щоб не здатися?
Як стояти – не хитатися?
Як не впасти в лапи відчаю,
Щоби з бою вийти іншою?
Тільки постом і молитвою,
Тільки послухом і битвою.
Тільки Словом і знаменнями,
Чудесами й одкровеннями.
І для тих, хто не зламається,
Нині небо відкривається.

Над містом, над травами сонце встає

Над містом, над травами
Сонце встає.
Росою вмиває
Обличчя своє.
Мій Бог відкриває
Сторінку нову,
Схилившись, цікавиться
Як я живу.
Я дякую, Боже,
Тобі не збрешу.
Не завжди щаслива
І часом тужу.
Неначе вогненні
Спливають слова
І в пам’яті з Біблії
Вірш ожива:
“Страждання зазнаєте в світі.
Авжеж.
Я світ переміг. Переможцем
Будь теж.
Тому не лякайся
На жодній з доріг.
Завжди пам’ятай:
Я цей світ переміг!”
То й добре. Так легше!
Хай слово Твоє
Відновить і спокоєм
Душу наллє.
Бо як там не буде,
А я не сама.
Твердині міцнішої
В світі нема.
Я з Богом моїм
Подолаю стіну.
Крізь мур проберуся,
Моря перетну.
І тільки я чую,
Що сила слаба,
Як знов оживають
Вогненні слова.
“Нехай не тривожиться
Серце твоє.
Лиш віруй в Отця. Віруй в Мене.
Я є!”
Не в хмарах, не в храмах,
Що повні прикрас,
А Бог недалеко
Від кожного з нас.
Щодня відкриваю
Сторінку нову.
Я з Богом. Тому я
Спокійно живу.
І Слово Господнє огненне
Потужно воює за мене.

На кому тримається Україна

Зі мною працює жінка.
Коли їй дивлюся в очі,
То бачу я силу волі
І мужність цілком не жіночу.

Вона виряджала сина
До АТО, на поле бою,
Батьківське благословення
Давала йому з собою.

Казала: я буду, сину,
Молитись за тебе вдома,
А ти у бою молися,
Долаючи страх і втому.

Ми всю покладем надію
З тобою лише на Бога,
А більше не можу, сину,
Тобі помогти нічого.

Я вірю з усього серця:
Хто має вернутись – вернеться.
Хто має прийти додому –
Не шкодять і кулі тому.

Її зустрічаю часто.
Тоненька і делікатна.
І як її плечі жіночі
Тягар цей тримати здатні?

І як це: ростити сина
І потім війні віддати,
Всі ночі і дні безконечні
Не жити, а тільки ждати?

І звідки у неї мудрість
Покласти усе на Бога,
Коли ми, звичайні люди,
Не можем зробити нічого?

Я разом із нею вірю,
Що скоро цей син вернеться,
Бо Бог чує всі молитви,
Що йдуть з глибини від серця.

Нехай ця солдатська мати,
Що виховала героя,
Надії ніколи не втратить,
І серце своє заспокоїть.

А скільки існує нині
Таких жіночок тоненьких…
Тримається вся Україна
На їхніх плечах худеньких.

Молитва о мире

Еще один уходит день,
Еще один крадется вечер.
Мне будет трудно встать с колен
Я помолюсь и станет легче.

О Господи, внимай же мне,
Да, мы, наверно, виноваты,
Но сколько слез в моей стране.
Какие горькие утраты.

Когда в столице там, зимой,
Герои пали, погибая,
Мы понимали всей страной:
Пришла трагедия большая.

О как мы плакали о ней,
Но мы иссякли, мы устали.
Ведь не проходит пары дней
Чтобы парней не погребали.

И больше плакать нету сил,
И стойкими казаться тщетно,
А свежевырытых могил
Растет количество несметно.

Мой Бог услышь, мой Бог приди,
Ведь продолжаться так не может!
Ты знаешь эту боль в груди,
Ты видишь что меня тревожит.

В моей стране идет война
Которой мы совсем не ждали,
Но с кем воюешь ты, страна?
Об этом думаем едва ли.

Да, оккупант в наш дом залез,
Но каковы его приметы?
Их боевик по кличке Бес
И “Сатана” у них ракеты.

О Господи, даруй покой
И отрази все наши беды.
Когда воюем с сатаной,
То без Тебя нам нет победы.

Враги стреляют, окружив.
А нас фашистами назвали.
Такой чудовищнейшей лжи
Мы раньше просто не встречали.

Из детдомов крадут детей,
Пусть Бог увидит и накажет,
Хоть сами хуже палачей,
Но правды сатана не скажет.

Моя уставшая страна –
Я за нее хочу молиться –
Сегодня вдовами полна
И многим матерям не спится.

Из ежедневных новостей
В счетах сухих, в словах избитых,
Узнают тысячи семей
Число погибших и убитых.

А я? Куда теперь пойду?
Кто защитит нас от угрозы?
Как в Гефсимании в саду
Слова излишни, только слезы.

В моей стране идет война.
Взрываются снаряды в поле,
Я за тебя молюсь, страна,
Пускай свершится Божья воля.

Пошуки щастя

Як з одним крилом пташина, що не досягне мети,
Як налякана стежина, що втікає у світи,
Ніби зламана рослина, що уже не зацвіте,
Так без Господа людина свого щастя не знайде.

Хоч шукає, ой шукає, в серіалах і книжках,
У п’ятдесяти партнерах, у розвагах і грошах,
В гороскопах і гаданнях. Як нічого не дає,
То у сонниках шукає, амулети дістає.

Часом карти розкладає: де ти, щастячко моє?
Пошук все життя триває – результату не дає.
І наука теж безсила, мудрості у ній нема.
З тих теорій, що створила, насміхається сама.

Ми ж не мавпи, не макаки, маєм Господа Творця.
Ми призначені для щастя. Тут і вічно. Без кінця.
Тільки щастя не в коханцях, не у надмірі речей,
Не в напоях і не в танцях, не у кількості грошей.

Щастя – це усі здорові. Щастя – це міцна сім’я.
Щастя – жити у любові: мене люблять, люблю я.
Щастя – друзів вірних мати. Рівновагу віднайти.
Всі образи забувати, щоб не було гіркоти.

Уночі спокійно спати, жити мирно, без тривог,
На життя не нарікати, твердо знати: з нами Бог.
Бо без Господа людина свого щастя не знайде.
Інші спроби – це стежина, що нікуди не веде.