Це ж треба – необачно закохатися,
Любити і чекати ночі й дні.
Таке, звичайно, з кожним може статися,
А випало чомусь лише мені.
Сама себе дурила диво-мріями,
Затьмарювала світ собі самій
І жила безпідставними надіями,
Що врешті-решт? таки ти будеш мій.
Ну що тут говорити – це трапляється,
Не допоможуть роздуми сумні,
Бо кожен час від часу помиляється,
Але страждати випало мені.