Не проклинай

Останнім часом всюди лайку чую
Таку різку і голосну що ну!
Чи в установу будь-яку зайду я,
Чи в магазин на хвильку зазирну.
На вулиці, і вдома, й на роботі,
Вже всоте перемелюють одне:
З очима гнівними і піною у роті,
Наш уряд, нашу владу всяк клене.
Сама не раз вливаюся в розмову:
Погана влада в нас, куди вже гірш,
Але чомусь неначе випадково
Інакше вибудовується вірш.
Чиновники не перестануть красти,
Щирішими не стануть до людей,
Допоки їх не перестануть клясти
І викидати злобу із грудей.
Чи може стати кращою людина,
На добру вийти путь чи має шанс,
Яку сто раз прокляла вся країна,
Всі сорок скількись-там мільйонів нас?
Бояться дуже люди слів прокляття,
Бояться, щоби їх не прокляли,
То звідки ж ви них енергія й завзяття
На мегатонни гніву і хули?
Якби ж з таким завзяттям ополчились
Всі сорок скількись-там мільйонів нас
За свій народ і край щодня молились,
Чи не настав би швидше кращий час?
Якби замість хули і нарікання,
Що гнівно кулаками потряса,
Молитву щиру і палкі благання
Про кращу долю чули небеса?
Хто стукає – тому і відчиняють –
Цю істину не знищиш, не зітреш,
Хто просить – той одержить – всі це знають,
Послухай слів людей, що проклинають,
Вони на всіх навколо нарікають,
Задумайся: що просиш, як кленеш?