Раз побачити – і чекати.
Раз відчути – і пам’ятати.
Раз повірити – і сподіватись.
І старатись не розчаруватись.
Раз побачити – і чекати
Лісовий букет
Розкішні кошики троянд,
Тонкі лілеї, фантастичні кали
Букетами яскравими горять,
Голівки злегка посхиляли.
Але ніякі квіти на землі,
Хоч як би люди їх не називали,
Такі не будуть серцю дорогі,
Як лісовий букет зів’ялий.
Важлива не ціна – важлива мить.
Важливий не дарунок, а людина
І щось залишиться у серці жить,
Як весняна рослина.
Твоя
Я твоєю стану
Зовсім-зовсім скоро,
Хоч насправді стала
Вже давно твоєю,
Щоб завжди ділитись
Радістю і горем,
У одне з’єднатись,
Тілом і душею.
Просто бути разом.
Щоб здійснились мрії.
Затишок створити
Золотим озерцем.
У душі щоб жила
Віра і надія,
І маленьке щастя
Те, що десь під серцем.
Чудо
Я уже не одна!
Осознать это так удивительно.
Это не объяснить
И, наверно, ни с чем не сравнить.
Ощущать себя нужной, любимой
И очень значительной.
И другое значенье у слов
“Ожидать” и “Любить”.
Я запитаю
І я піду і запитаю в Бога:
– Ти знаєш все, що на душі лежить.
Ти, Боже, можеш все, а я – нічого.
Скажи, мій Боже, що мені робить?
Піти у світ? А він такий широкий!
У ньому хижі люди, злі стежки…
Якщо іти своїм непевним кроком,
То можна заблудитися-таки.
Залишитися? Але з ким? Для чого?
Як заспокоїть серце, що щемить?
І я піду і запитаю в Бога:
– Скажи, мій Боже, що мені робить?