Я вдячна сонцю золотому за те, що світить із небес.
Я вдячна Господу Святому, що він послав мені тебе.
Я вдячна долі, що до тебе мене в обійми привела,
Я вдячна затишній алеї, що нас до себе прийняла.
Я вдячна кленові старому, що в таємниці зберігав
Усі натхненні ті промови, що ти мені тоді сказав.
Я вдячна збігові обставин, що нас з тобою разом звів,
А понад все тобі я вдячна, що ти мене тоді зустрів
Я вдячна
Може…
Може, ти мене не зрозумієш,
Може, це лише передчуття,
Може, оцінити не зумієш
Ти мої глибокі почуття.
Сотні “може” на шляху у мене,
На путі до світлої мети –
Щось прекрасне, вічне, небуденне
Серед повсякдення зберегти.
Я не хочу від життя багато,
Я не хочу зірки із небес,
Хочу лише завжди відчувати,
Завжди поруч бачити тебе.
Наедине
Уйди. Оставь наедине
Меня с надеждами моими.
То, что известно только мне,
Хочу я скрыть перед другими.
Ты хочешь знать мои мечты,
Раскрыть все мысли и страданья –
В них нет роскошной красоты,
А лишь наивные желанья.
Оставь… Зачем они тебе?
Прости, что от тебя их скрою.
Пусть, не замечены людьми,
Они останутся со мою.
Одна мить
Холодна сніжинка упала на вії,
Та холодніша пітьма безнадії.
Що сталось – як слід я ще не розумію,
Та в серці щось стиха тремтить.
Це мрія далека моя відцвітає,
Вона на прощання мені пригадає,
Що щастя не вічне й кохання триває
Усього одну тільки мить.
Щастя
Щастя упало краплею
В чисте озерце сліз,
Щойно зів’ялі проліски
Хилять голівки вниз.
Щоб заглушити вдалося
Правду гірку і суть,
Щойно настане темрява
Піду куди-небудь.
Щебет душі замріяний
В віршах своїх втоплю.
Щиро тобі признаюся –
Я тебе ще люблю.