Автор: Юляся

Цей світ збожеволів. Що робиться з ним?
Світ грає на нервах натягнених.
Вмикаю новини – там полум’я й дим,
Там вибухи й зойки поранених.

В столиці військові. В військових щити.
На поступки йти не збираються.
А ти? Чи байдужим залишишся ти?
Чи в хаті що скраю сховаєшся?

Це те що Шевченко й Франко прорекли,
Це та боротьба споконвічная.
Це Зло і Добро до межі підійшли,
Схрестили мечі обосічнії.

Де дрова рубають – там тріски летять,
Змагаються бідні з неситими.
Багаття палають і очі горять
І хто цю пожежу гаситиме?

Мій Господи добрий, народ збережи
Щоб в дім наш війна не ввірвалася.
Ти тяжко вмирав, стільки мук пережив
Не дай щоби кров проливалася.

Люди стомилися чути новини
Повні блюзнірства й брехні.
Люди стомилися бути живими
Тілом, а душами – ні.

Пенсії, пільги – усе урізають,
Звиклий до цього народ.
Але ж болить, коли нас позбавляють
Елементарних свобод.

Хай обдирають як липку, як грушу,
З голого скільки візьмеш?
Але коли розкрадають нам душу
Боляче. Боляче все ж.

Хто ми, щоб думки своєї не мати,
Мислі завчати чужі,
Щоб пропаганда, як зашморг проклятий,
Шиї душила людські?

Хто ми? Монголи? Корея? Татари?
Люд, що не має лиця?
Були і будуть завжди яничари.
Цьому немає кінця.

Були і будуть на світі магнати,
Салом вони заплили,
Здатні себе і усіх нас продати
Тільки б прибутки були.

Були і будуть на світі Іуди,
Що розіпнуть без вини.
Але хіба ж перевелися люди,
З букви великої дочки й сини?

Де ви хто чесний, хто правди шукає,
В кому лукавства нема?
Поки ще кривда усім заправляє –
Світ, наче клітка. Велика тюрма.

Люди, ви ж скаржитесь тихо на кухні
Нібито далі не сила терпіть…
Люди, невже у вас душі потрухлі?
Правду в обличчя робіть і кажіть.

Скільки вже можна дивитись новини
Повні облуди й брехні?
Досить вдавати, здаватись живими
Тілом, а душами – ні.