Снігурі на гілці, мов яскраві квіти.
Снігурі не хочуть в теплий край летіти.
Де морози люті, де сніги завзяті,
Снігурі лишились зиму зимувати.
Снігурі на гілці наче із картини,
Поклювали трохи ягідок калини.
Наче ті прикраси дивні новорічні,
Не бояться снігу і не мерзнуть в січні.
На Майдані країни моєї
Наша молодь, студенти, наш цвіт.
Вони йдуть в боротьбу за ідеї,
Всі безстрашні, немов так і слід.
Мов немає у ницих підлоти,
Мов немає у влади кийка…
Я і не сумнівалась, народе,
Що у тебе є твердість така.
Хай побачать нарешті магнати,
Зрозуміють тупі багачі:
Нас не можна купити-продати,
А тим більш обмінять на харчі.
Ти послухай пісні на Майдані,
Як серця однодушно звучать!
Вороги заховались погані,
Лиш кийки за щитами стирчать.
Ми як вийдем на вулиці разом –
Захитаються мури німі.
Нас погрозами, «Беркутом», газом
Не злякаєте – бійтесь самі!
Діти матері всі однієї,
Вільний дух, що дається згори.
На майданах країни моєї
Золоті з голубим прапори.
Нема такої рими і строфи
Щоб описала почуття у серці.
Слова, як злива через береги,
Загату рознесуть – все розіллється.
З тобою ми зустрілись в добру мить
І я щодня цій зустрічі радію.
Як добре разом, як чудово жить
Як я люблю тебе і розумію.
Аж дивно, що у когось є не так,
Що є взаємні скарги і образи.
Не претендую на зразок, однак
Про шлюб свій не жаліла я ні разу.
Якби усе почати знов. Якби.
То я б в житті нічого не змінила.
Нема такої рими і строфи,
Щоби моє кохання пояснила.
Вечір осінній, довгий такий,
Хочеться трошечки тиші.
Дні пролітають, мов з гілля листки,
Втома до сну заколише.
Ночі осінні плачуть дощем,
Шибки стоять умиті.
Скільки не спи – але хочеться ще.
Що його в світі робити?
Ранок осінній пряде туман
Наче пухнасту вовну.
В тому тумані тону сама
Втоми осінньої повна.
Небо похмуре і сіра земля –
Це листопад сумує.
От би нам снігу. Де ж ця зима?
Може, до нас мандрує.
Кожен хлопець мріє про дружину.
А дружина має буть яка?
Наче молода струнка рослина.
Розумієш? Молода. Струнка.
Але як це недалекоглядно,
Зовнішнє минає як вода.
Народила – і уже огрядна.
Роки йдуть – уже не молода.
Я для себе відкриваю диво
Як з чужого двору із воріт
Вийде бабця згорблена і сива,
А за руку з нею сивий дід.
Молодості не зосталось сліду,
Але що б не говорив цей світ
Бабця все одно потрібна діду
Так як бабці ще потрібен дід.
Не біда, що втомлені, що сиві,
Але пронесли через життя
Душі молоді, стрункі, красиві,
І такі ж красиві почуття.