Щастя упало краплею
В чисте озерце сліз,
Щойно зів’ялі проліски
Хилять голівки вниз.
Щоб заглушити вдалося
Правду гірку і суть,
Щойно настане темрява
Піду куди-небудь.
Щебет душі замріяний
В віршах своїх втоплю.
Щиро тобі признаюся –
Я тебе ще люблю.
Щастя
Часом в серце стукає печаль
Часом в серце стукає печаль
І тоді себе нестерпно жаль.
Чую у душі далекий біль.
Наче грім із неба: ти чужий.
Часом… Але досить про сумне!
Вірю, що кохаєш ти мене.
Чуєш, в ритмі стукають серця?
Мій. Завжди. З початку й до кінця.
Поцілунок
Поцілунок. Перший. Теплий. Загадковий.
Пам’ятаю – здався саме от такий.
А “Гарячий” – хтось невдало вибрав слово.
Я б сказала швидше всього: він палкий.
Єдиний
Єдиний. Той, на кого я чекала,
Кого постійно бачила у сні.
Такий, як я собі і уявляла,
З’явився несподівано мені.
Найкращий. Я відразу зрозуміла,
Що ти не випадковий хлопець – ні!
Хоч пояснити певно б не зуміла,
Чому ти так сподобався мені.
Можливо, я надала перевагу
Тобі, бо ти не був такий як всі.
Чи інше привернуло щось увагу
В манерах, або зовнішній красі.
Та, зрештою, не так вже це важливо,
Чому я перевагу надала
Тобі одному. Я була щаслива
Від того, що закохана була.
Я й досі не цілком ще розумію,
Де взявся почуттів шалений шквал.
Ти – нереальний сон. Далека мрія.
Ти – мій недосконалий ідеал.
Хоч я це остаточно зрозуміла
Й ілюзія розвіялась мов дим,
Єдиний. Той, кого я полюбила.
Для мене ти залишишся таким.
Ти все одно найкращий. Надзвичайний.
Як почуття, як небо, як вірші.
Хай це звучить не як акорд прощальний,
А як моя симфонія душі.