Я много лет училась понимать
Все принципы твои и размышленья,
Все жизненные взгляды, убежденья.
Привычки все твои запоминать.
Казалось многому я научилась,
Но все же что-то разделяет нас.
Живем мы за барьерами из фраз.
Наверно, что-то вновь не получилось.
Ведь нужно быть слепой, чтобы не видеть,
Что он тебя не любит ни чуть-чуть.
Старается унизить и обидеть,
И ищет повод, чтобы упрекнуть.
А ты ему находишь оправданье,
Не замечать стремишься глупых слов.
Такие отношенья – наказанье,
Но уж никак не верная любовь.
Упрямо никого не хочешь слушать
И защищаешь парня своего,
Хоть знаешь – он тебе калечит душу.
Так стоит ли обожествлять его?
Пускай не доверяешь ты подругам,
Но почему не веришь ты глазам?
Зачем тебе такой “любимый” нужен?
Чтоб предаваться каждый день слезам?
Ты посмотри на тех, кто вправду любит
И ваши отношения сравни.
Как счастливы быть могут вместе люди,
Как много мы теряем без любви.
Сумна історія прихованого болю.
Але невже аж так важливо це – скажи?
І та обставина, що милий не з тобою,
Це ще не все, заради чого варто жить.
Коли кохаєш, просто не чекаєш зради.
Та знаєш, в тому зовсім не твоя вина,
Що у відношеннях не вистачає правди,
Що у словах зізнання щирості нема.
Старі захоплення зміняються новими.
Це дуже боляче – зустріти вперше зло.
Ти ще захочеш жити, вірити в людину,
Ти ще зумієш все забути, що було.
Поплач. Хай виллється твій відчай на долоню.
Вся гіркота – в краплині, що з-під вій біжить.
Подумай – почуття, які тебе полонять,
Це ще не все, заради чого варто жить.
Години виллються у дні. Усе минеться.
Ти просто йди і роззирайся на путі.
Ти ще зустрінеш половинку серця
І лиш тоді пізнаєш щастя в повноті.
Сонце і сонечко –
Тато і син.
Разом проводять
Багато годин.
Тато майструє
І помічничок
Зменшена копія –
Майстер-синок.
Тато обідає,
В нього з колін
Не відступає із ложкою син.
Тато вдягається,
Зразу ж синок
Тягне з кімнати
І свій чобіток.
Разом багато
Щасливих хвилин.
Сонце і сонечко –
Тато і син.
Я не бачу перешкоди для ліричної пригоди,
Я ніколи не забуду цю закоханість, це чудо.
Як з тобою ми зустрілись, все навколо враз змінилось.
Яскравіше світить сонце і сильніше б’ється серце.
Як тебе не полюбити!? Як тобою не радіти?
Це ж зійшлися дві стежинки –
Ми з тобою – половинки!