Коли я світ навколо пізнавала

Коли я світ навколо пізнавала,
Коли я тільки рочок всього мала,
То мама сил мені не шкодувала,
Для мене виповняла всяку річ.
А я у вдячність мамі верещала,
Погано спала, плакала всю ніч.

Коли я другий рочок починала,
Нетвердо вперше боязко ступала,
Ходити мама впевнено навчала,
Мене за руку вперше повела.
А я у вдячність руку виривала,
Коли мене покликали – не йшла.

Коли в три роки швидко підростала,
То мама різні страви готувала,
Завжди смачненьким доню годувала,
Щоб донечка здоровою росла.
А я у вдячність ложкою кидала,
Тарілку попід стіл перевертала,
І взагалі, пручалась, як могла.

В чотири рочки мама розвивала,
Олівчики і фарби купувала
Щоб я малюнки перші малювала-
Мені з роботи аркуші несла.
А я у вдячність стіни розписала,
Ремонт у всіх кімнатах попсувала.
Таким-то я художником була.

В 5 років мама плаття купувала,
Косички плела, бантики в’язала,
Для себе щось купити шкодувала,
Щоб доня жила краще, ніж вона.
А я у вдячність по піску стрибала,
Губила банти, платтячка псувала,
З прогулянки верталася брудна.

В 6 років мама в школу готувала,
Мені новеньку форму купувала.
Про зошити, пенал, щоденник дбала,
І на шкільну лінійку відвела.
А я у вдячність вчитись не бажала,
За ляльками-посудками скучала,
До школи вранці неохоче йшла.

Коли у повноліття я вступала,
То мама нову сукню купувала,
Про речі тисячні для мене дбала,
На випускному сльози пролила.
А я у вдячність шубу вимагала
І весь змінити гардероб бажала,
Бо я ж уже студенткою була.

Коли я виходити заміж мала –
Мені весілля мама готувала,
Зі мною шлюбну сукню вибирала.
Благословляла – голос затремтів.
А я була щаслива – я літала!
Я ні на що уваги не звертала
І у душі одне бажання мала –
Щоб якнайдалі жити від батьків.

Задумуватись з часом я почала:
Чому мама на все мені мовчала?
Чому вона постійно вибачала
Невдячність і нестриманість мою?
Я відповідь із досвідом дістала.
Сама тепер вже мамою я стала.
Відколи доля діток дарувала –
Я краще серце мами пізнаю.

Маленьке Сонечко

Мене з роботи зустрічає
Маленьке сонечко моє.
В долоньки плеще і чекає.
Радію. В мене доня є.

Синок багато помагає,
Теплом за ласку віддає,
Та маму завжди зігріває
Ця думка:в мене доня є.

Намиста я не викидаю.
Сережки, персні – все моє,
Хоч їх я більше не вдягаю,
Але ж у мене доня є.

А час летить, життя минає,
За літом осінь настає,
Про старість думка не лякає,
Втішає: в мене доня є.

На кухню вранці поспішаю,
Вирує там життя своє.
До праці донечку привчаю,
У мене помічниця є!

А ввечері, як всі лягають,
Дрімота землю обів’є,
Подяку Богові складаю
За те, що в мене доня є.

Наші діти

Наші діти – Божий дар!
Промінь сонця поміж хмар,
Острівець серед проблем,
Те, для чого ми живем.

Діти – ненастанний труд.
Спершу, поки підростіть,
Та і протягом життя
Вболіваєм за дитя.

Їх виховуємо ми,
Щоби виросли людьми
І щоб, як минуть роки,
Не журилися батьки.

Наче колоски дрібні,
Господом посіяні.
Ми їм приклад подаєм:
Чим засієм – те пожнем.

Мати дітям засіва
В серце вчинки і слова,
А сивіє голова,
То збираємо жнива:

Чи навчили їх добра,
Чи молитва в нас була,
І чи батьківські діла
Не давали приклад зла?

Діти – совість і суддя,
Підсумок всього життя
І колись спитає Цар
За такий безцінний дар.

Бачиш: тисячі людей
Плачуть? В них нема дітей.
А що вчиниш з скарбом цим
Ти, що володієш ним?

Сынок

Маленький ребенок – лучик света.
Тот, которым наша жизнь согрета.
Кубик, мячик, синие штанишки –
Это детство нашего сынишки.

В уголке скрипучая кроватка,
На подушке кто-то дремлет сладко.
Плюшевые зайчики и мишки
Охраняют крепкий сон сынишки.

Бессонная ночь

Бессонная ночь.
Три часа до рассвета осталось.
С тяжелых ресниц моих
Капает сонно усталость.

И только ребенок
Ни сна, ни покоя не знает,
По комнате ползает бодро,
Лепечет, играет.

Смотри, мой малыш,
Скоро утро в окно постучится.
Скажи, мой сынок,
Почему тебе ночью не спится?

Смеется ребенок, ведь маме
Совсем не понять,
Что детство дано для того
Чтоб играть, а не спать.