Категорія: Патріотизм

Люди стомилися чути новини
Повні блюзнірства й брехні.
Люди стомилися бути живими
Тілом, а душами – ні.

Пенсії, пільги – усе урізають,
Звиклий до цього народ.
Але ж болить, коли нас позбавляють
Елементарних свобод.

Хай обдирають як липку, як грушу,
З голого скільки візьмеш?
Але коли розкрадають нам душу
Боляче. Боляче все ж.

Хто ми, щоб думки своєї не мати,
Мислі завчати чужі,
Щоб пропаганда, як зашморг проклятий,
Шиї душила людські?

Хто ми? Монголи? Корея? Татари?
Люд, що не має лиця?
Були і будуть завжди яничари.
Цьому немає кінця.

Були і будуть на світі магнати,
Салом вони заплили,
Здатні себе і усіх нас продати
Тільки б прибутки були.

Були і будуть на світі Іуди,
Що розіпнуть без вини.
Але хіба ж перевелися люди,
З букви великої дочки й сини?

Де ви хто чесний, хто правди шукає,
В кому лукавства нема?
Поки ще кривда усім заправляє –
Світ, наче клітка. Велика тюрма.

Люди, ви ж скаржитесь тихо на кухні
Нібито далі не сила терпіть…
Люди, невже у вас душі потрухлі?
Правду в обличчя робіть і кажіть.

Скільки вже можна дивитись новини
Повні облуди й брехні?
Досить вдавати, здаватись живими
Тілом, а душами – ні.

На Майдані країни моєї
Наша молодь, студенти, наш цвіт.
Вони йдуть в боротьбу за ідеї,
Всі безстрашні, немов так і слід.

Мов немає у ницих підлоти,
Мов немає у влади кийка…
Я і не сумнівалась, народе,
Що у тебе є твердість така.

Хай побачать нарешті магнати,
Зрозуміють тупі багачі:
Нас не можна купити-продати,
А тим більш обмінять на харчі.

Ти послухай пісні на Майдані,
Як серця однодушно звучать!
Вороги заховались погані,
Лиш кийки за щитами стирчать.

Ми як вийдем на вулиці разом –
Захитаються мури німі.
Нас погрозами, «Беркутом», газом
Не злякаєте – бійтесь самі!

Діти матері всі однієї,
Вільний дух, що дається згори.
На майданах країни моєї
Золоті з голубим прапори.

Не нудить ще дивитися новини
Про те, як нам зарплату піднімають,
Що все населення щасливе й сите,
Про те, що уряд про народ подбає?

Чи не набридло слухать обіцянки,
Що буде краще, а стає скрутніше?
Наш мінімум регламентують люди,
Що на один сніданок тратять більше.

Чи не озлоблює щодня дивитись
На їхні джипи, хутра, діаманти,
На вілли, дачі, замки і будинки,
З якими нам ніколи не зрівнятись?

Продали, розділили Україну!
Забули совість, загубили сором
На мотлох проміняли Батьківщину
І про досягнення звітують хором

Глаголять куплені телеканали,
Вельможних хлібодавців прославляють,
Щоб їх з роботи часом не прогнали…
Не нудить ще від цього я питаю?

Рідна хато, мамині пороги,
Вам вклонюся низько до землі.
Повели у світ стежки-дороги,
Перші несуворі вчителі.

Ви навчили сонце зустрічати,
Вранці з квітів струшувать росу,
Працю батька-неньки шанувати,
В кожній хмарці бачити красу.

Ту науку щиру і нехитру
Я навіки в серці збережу
І в своє дитинство швидше вітру
Росяними стежками біжу.