Плакала сусідка за стіною.
Знов приходив п’яний чоловік.
Скаржилась при зустрічі зі мною:
Так даремно пропадає вік.
Люди-люди, що б ви тільки дали,
Щоб у спокої минали дні.
Але з п’яним що? Лише скандали,
Тільки неприємності одні.
Непомітно молодість минула,
Наче крізь кватирку утекла.
І сувора дійсність розгорнула
Втому і образу – два крила.
І тужила гілочка калини.
І ронила ягнідку-сльозу.
Люди-люди, нащо бути злими,
У своїй сім’ї здіймать грозу?
Перетворювати світ у клітку.
Але людям поясниш хіба?
Плакала за стінами сусідка.
По кутках тулилася журба.