Я по секрету спитаю
Осінь ласкаву мою:
Що ти в тумані ховаєш
Листям пожовклим вкриваєш?
Вітрові розповідаєш
Ту таємницю свою.
Ти зажурилась, я бачу,
Слізним дощем моросиш,
Хмарами небо позначиш.
Світ в позолоті – ти бачиш?
Тільки чому це ти плачеш?
Що ж ти мовчиш?
Спитаю осінь
Між хвилями життя
Між хвилями життя
Зринаю й потопаю.
Я все і я ніщо,
Я є, й уже немає.
Мізерна й незначна,
Таких як я, мільйони
І в той же час одна
Єдина й неповторна.
Бо кожна з доль людських
Незвична й особлива,
А я – одна із низ
І дуже цим щаслива.
Призначення моє:
У цьому світі жити,
Знайти свою мету
І в ній себе здійснити.
Пройти нелегкий шлях
Із небуття у вічність,
Щоб осягти життя
Таємну усебічність.
Байдужі
В великому житті – чиясь мізерна доля,
Яка нікого не цікавить.
Людська любов і жаль, розчарування, болі –
Їх не згадають навіть.
Отак живем один одному ми байдужі.
Що ж далі буде?
Чиєсь чуже життя цікавить нас не дуже.
Такі ми люди.
Так неймовірно швидко час біжить
Так неймовірно швидко час біжить.
Розчарування, злети і падіння,
Забуте слово і велика мить
Розкаяння, спасіння і прозріння.
Нам випаде багато пережить –
Не тільки радості, але й терпіння.
Та прийде потім вирішальна мить,
Усім своя: розп’яття або вознесіння
За обрієм – вчорашній день
За обрієм – вчорашній день.
Він відшумів, минув, погас,
Та новий ранок знов прийде,
В життєвий вир захопить нас.
Настане знов прекрасна мить
І встане сонце із роси,
І ми прийдемо, щоби жить,
У світ гармонії й краси.