Будні, будні. А коли вже свята?
Завжди ці обов’язки марудні.
Суєти і праці так багато.
Вже набридли будні ці паскудні!

Я собі сама постановила,
Що відкину різні “треба”, “мушу”,
Бо вони виснажують все тіло,
А із часом проростають в душу.

Вихід знайдеться завжди, а саме:
Візьму вихідний, а може два.
Відпочину тілом і думками,
Стану молодою, як трава.

Пов’яжу на шию шарф веселий,
Хай мені тріпоче на плечах,
Полечу до сонця, як метелик,
Безтурботна як мале дівча.

Напишу листи. А чим не діло?
Хай у всі кінці летять листи.
Друзям подзвоню. Давно хотіла,
Але важко було час знайти.

Вулицями прогуляюсь нишком,
В тиші вірш складу без суєти.
Прочитаю прецікаву книжку.
Постараюсь швидше спать піти.

Завтра безтурботність всю обтрушу,
Мов листочок з гілки опаде,
І… піду робити сотні “мушу”,
Бо вони ж не ділися ніде.