Памяти жертвам Скнылова

Кому нужны ужасные слова
О том, что вы скорбите об утратах,
Что вы накажете всех виноватых,
Что если б время возвратить назад…

Ведь люди умерли, а боль жива.
Вы не утешите сирот и вдов,
Сынишки долго будут ждать отцов,
А вы от горя отведете взгляд.

Якби уміти

Якби уміти все переступити,
І людську злість і підлість обійти.
Не бачити, не чуть, не розуміти
Чиєїсь глупоти і пустоти.
Навчитися дивитись поверхово,
Не ображатись на гіркі слова.
Тоді, напевно, було б все чудово.
Чи я права?

Мій синочок – золотий клубочок

Мій синочок – золотий клубочок.
Тільки озирнуся я на мить –
Котиться маленький колобочок,
П’ять хвилин на місці не всидить.

Мій синочок – щирі оченята,
Погляд зацікавлений з-під вій.
Книжечку товсту знайшов у тата,
Шарудить, шукає – що ж там в ній?

Мій синочок – весняний віночок,
Усмішкою кожен день цвіте.
Кличе, рученятами тріпоче.
Непомітно уночі росте.

Мій синочок – віра і надія.
Це ж про нього – тисячі думок.
Все, чим я живу і чим радію,
Зміст життя і щастя – мій синок…

Дитя любові

Дитя любові – наш синочок
Цікаво дивиться з колиски.
В його маленьких синіх очках
Я впізнаю знайомі риси.

І хто ще щастя зрозуміє,
Коли зустрівши раптом тата
Дитина тішиться, радіє,
До нього тягне рученята.

Як серце тішиться у мами,
Коли щасливі і здорові
Сміються – чоловік коханий,
І наш синок – дитя любові.

Порадій зі мною

Великих жертв
Від тебе я не жду,
Не потребую
Повної віддачі.
Поспівчувай мені
У мить жалю
І порадій зі мною
В мить удачі.

Не треба подарунків дорогих.
Не треба квітів.
Треба слів кохання,
Щоб я для себе
Відшукала в них
Твою підтримку
Й помогти бажання