Категорія: Життя

Приходжу на урок і сію зерна
В надії на майбутній урожай.
Якась зернинка впаде поміж терня,
Зернинко, і між терням проростай!

Якась зернинка впаде в ситу ниву,
Заколоситься, щоб принести плід.
Тоді для мене прийде мить щаслива,
Бо бачу, що трудилася як слід.

Приходжу на урок помежи діти
І часто бачу стільки перешкод!
За 45 хвилин як їх навчити
Любити рідну мову і народ?

На це потрібно працювати роки!
Розкажу трохи це, а трохи те,
Кидаю зернятко на лан широкий,
Ану ж воно із часом проросте?

Приходжу на урок і сію слово,
Хай щире слово проросте в серцях.
Учіться розрізняти: це – полова,
Учіться не зійти на хибний шлях.

Приходжу на урок і що виходить?
Здається часом – врожаю нема…
Ти сієш-сієш, а воно не сходить,
Невже тут я це билася дарма?

Та досвід нам показує життєвий,
Що тут нема трагедії й біди,
Бо результат приходить не миттєвий,
Не завжди зразу бачимо плоди.

Якщо колись в дитячі щирі душі
З любов’ю добрі сіялись слова,
Вони зійдуть, вони ще їм послужать
І з часом ми побачимо жнива.

Життя – воно не мед, не цукор навіть
Життя – це будні і постійний труд.
Якщо лише розвага нас цікавить –
Великі нас розчарування ждуть.

Життя – це праця і самопосвята,
Обов’язки і втома, метушня,
Щоденні клопоти, лиш зрідка свята,
Чекання чуда від нового дня.

Наб’є оскому приказка відома:
Життя прожить – не поле перейти,
Ця мудрість ще з дитинства нам знайома,
Це досвід, що пронесли крізь віки.

Встає ранкове сонце, вмите, ясне,
Пташки співають, тіні розтають…
Здавалося б – життя таке прекрасне!
Чому ж його нелегким люди звуть?

Бо поруч йдуть здоров’я і хвороба,
І зрада й вірність, радість і журба.
Обман і істина, любов і злоба.
Що ж випаде? Ми знаємо хіба?

А все ж як прагне кожен, хоче жити,
Як бореться за місце на землі,
Як поспішає вірити й любити,
Сповна спізнати радощі й жалі.

Нехай життя не мед, не цукор навіть.
Було б медове – то було б нудне.
Нехай воно свої умови ставить,
Воно безцінне, бо лише одне.

Ви чуєте, як дощ шумить краплинами?
Як дзвони кличуть на молитву в храм
Ви відчуваєте себе щасливими,
Що звуки світу всі доступні вам?

Прислухайтесь, мелодія чарує,
Навколо спів пташиний, срібний сміх.
А поруч ті, хто звуків цих не чує,
Лиш серцем прислухається до них.

Вони не за стіною в цьому світі
А близько, лиш на відстані руки.
Вони розумні і талановиті,
У них свої бажання і думки.

Сміються, плачуть і переживають,
Шукають місце в світі між людьми,
Нераз в житті багато досягать
І більшими зусиллями, ніж ми.

Здавалося б: ну як їм подолати
Ці прірви та безодні мовчазні?
Але вони навчилися співати,
Які сердечні часто в них пісні!

Любов не можна бачити чи чути,
Не можна чути щире співчуття,
Та серцем можна глибоко відчути
Всі звуки, барви і красу життя!

А ми, що чуєм звуки цього світу,
Сприймаєм часто як належне все –
Багато можем дечого навчитись
Від тих, хто музику в душі несе.

Стою біля хати
І дивлюся в небо.
Нема ні хмаринки,
Лиш простір і синь.
Здається, для щастя
Багато не треба –
Щоб небо безхмарне
Й здоровим був син.
Щоб сонце світило,
Щоб виросли діти.
Хай тепло і ясно
Їм буде хавжди!
Щоб вміли сміятись,
Уміли радіти
Й ніколи не знали
Ні зла, ні біди.