Над містом, над травами сонце встає

Над містом, над травами
Сонце встає.
Росою вмиває
Обличчя своє.
Мій Бог відкриває
Сторінку нову,
Схилившись, цікавиться
Як я живу.
Я дякую, Боже,
Тобі не збрешу.
Не завжди щаслива
І часом тужу.
Неначе вогненні
Спливають слова
І в пам’яті з Біблії
Вірш ожива:
“Страждання зазнаєте в світі.
Авжеж.
Я світ переміг. Переможцем
Будь теж.
Тому не лякайся
На жодній з доріг.
Завжди пам’ятай:
Я цей світ переміг!”
То й добре. Так легше!
Хай слово Твоє
Відновить і спокоєм
Душу наллє.
Бо як там не буде,
А я не сама.
Твердині міцнішої
В світі нема.
Я з Богом моїм
Подолаю стіну.
Крізь мур проберуся,
Моря перетну.
І тільки я чую,
Що сила слаба,
Як знов оживають
Вогненні слова.
“Нехай не тривожиться
Серце твоє.
Лиш віруй в Отця. Віруй в Мене.
Я є!”
Не в хмарах, не в храмах,
Що повні прикрас,
А Бог недалеко
Від кожного з нас.
Щодня відкриваю
Сторінку нову.
Я з Богом. Тому я
Спокійно живу.
І Слово Господнє огненне
Потужно воює за мене.