Юляся | Світлі вірші

Життя – не мед

Життя – воно не мед, не цукор навіть
Життя – це будні і постійний труд.
Якщо лише розвага нас цікавить –
Великі нас розчарування ждуть.

Життя – це праця і самопосвята,
Обов’язки і втома, метушня,
Щоденні клопоти, лиш зрідка свята,
Чекання чуда від нового дня.

Наб’є оскому приказка відома:
Життя прожить – не поле перейти,
Ця мудрість ще з дитинства нам знайома,
Це досвід, що пронесли крізь віки.

Встає ранкове сонце, вмите, ясне,
Пташки співають, тіні розтають…
Здавалося б – життя таке прекрасне!
Чому ж його нелегким люди звуть?

Бо поруч йдуть здоров’я і хвороба,
І зрада й вірність, радість і журба.
Обман і істина, любов і злоба.
Що ж випаде? Ми знаємо хіба?

А все ж як прагне кожен, хоче жити,
Як бореться за місце на землі,
Як поспішає вірити й любити,
Сповна спізнати радощі й жалі.

Нехай життя не мед, не цукор навіть.
Було б медове – то було б нудне.
Нехай воно свої умови ставить,
Воно безцінне, бо лише одне.

Багато дуже випало дощів,
Багато раз опало листя з клена,
Багато всього було на душі,
Лишилась вдячність – що ти є у мене.

Багато днів минуло і ночей,
Був світ засніжений і знов зелений.
Багато помінялося речей.
Лишилась радість – що ти є у мене.

Я дякую за небо голубе,
За кожен день, як диво незбагненне,
За те, що Бог послав мені тебе,
Бо хто б так добре ще подбав про мене.

Ви чуєте, як дощ шумить краплинами?
Як дзвони кличуть на молитву в храм
Ви відчуваєте себе щасливими,
Що звуки світу всі доступні вам?

Прислухайтесь, мелодія чарує,
Навколо спів пташиний, срібний сміх.
А поруч ті, хто звуків цих не чує,
Лиш серцем прислухається до них.

Вони не за стіною в цьому світі
А близько, лиш на відстані руки.
Вони розумні і талановиті,
У них свої бажання і думки.

Сміються, плачуть і переживають,
Шукають місце в світі між людьми,
Нераз в житті багато досягать
І більшими зусиллями, ніж ми.

Здавалося б: ну як їм подолати
Ці прірви та безодні мовчазні?
Але вони навчилися співати,
Які сердечні часто в них пісні!

Любов не можна бачити чи чути,
Не можна чути щире співчуття,
Та серцем можна глибоко відчути
Всі звуки, барви і красу життя!

А ми, що чуєм звуки цього світу,
Сприймаєм часто як належне все –
Багато можем дечого навчитись
Від тих, хто музику в душі несе.

Наша земле! Наша рідна мати,
Посеред випробувань тяжких
Ти була талантами багата
І родила геніїв людських.

Що за зірка в небі засвітила,
Що за благодатная пора
Нам скарбниці мудрості відкрила –
Дала світова Каменяра.

Він – талант від Бога, від природи,
Перед ним вклоняються віки.
Не зважав в житті на перешкоди,
Вперто прокладав свої стежки.

Ще коли в дитинства дні безжурні,
Струшуючи ранками росу,
Прибігав до батьківської кузні –
Серцем вмів побачити красу.

Свідчив сам: “Мужик у царстві духа”.
Іскру ніс великого вогню,
Та іскра і досі не потухла,
Слово, куте в правду, як в броню.

Хто ще міг зробити так багато
Для свого народу, для людей,
Щоб себе до решти віддавати,
Весь запал і жар своїх грудей.

Про Франка ми знаємо чимало,
Прометеєм зве його наш люд,
Бо життя йому на плечі клало
Велетенський, титанічний труд:

Жити і горіти, і любити,
Стати світочем серед сліпих,
Рівноправність для людей збудити,
Прапор волі нести серед них.

Маємо пишатися ми з вами,
Маєм пронести через роки
Те, що ми – вкраїнці, галичани,
Значить ми – Франкові земляки.

Отже і землі одної діти,
Батьківщину маємо одну
Значить, в наших душах завжди світить
Іскорка великого вогню.

На мене знову йдуть полки,
Що наїжачились багнетами.
В душі тривога все росте,
Хоч як її не проганяй.

Куди, куди мені втекти
Перед ворожими тенетами?
Ти, Господи, мене закрий
В руці мене Своїй сховай.

Куди, до кого я піду
Як серце кров’ю обливається?
Коли тону у ріках сліз
І покидають рештки сил?

Ти, Господи, мене спаси.
Я бачу: Брама відкривається,
Виходить з сяйва і краси
Мені назустріч Божий Син.

Але війна – моя вона
І в битві цій стояти мушу я.
І сотні ран від сотні стріл
Печуть сильніше від вогню.

Ти, Господи, мене зціли.
Хай в боротьбі врятую душу я.
Не залишай мене й на мить,
Адже сама я не встою.

Озброй мене до боротьби,
Дай щит і меч, хай захищаюся.
Тремтяче серце укріпи,
Додай у душу нових сил.

І духів темряви й злоби
Тоді я більше не злякаюся
І зникне ворог, бо мені
Назустріч вийшов Божий Син.