Тільки постом і молитвою,
Тільки послухом і битвою.
Тільки Словом і знаменнями,
Чудесами й одкровеннями.
Як так жити, щоб не здатися?
Як стояти – не хитатися?
Як не впасти в лапи відчаю,
Щоби з бою вийти іншою?
Тільки постом і молитвою,
Тільки послухом і битвою.
Тільки Словом і знаменнями,
Чудесами й одкровеннями.
І для тих, хто не зламається,
Нині небо відкривається.
Категорія: Духовність
Над містом, над травами сонце встає
Над містом, над травами
Сонце встає.
Росою вмиває
Обличчя своє.
Мій Бог відкриває
Сторінку нову,
Схилившись, цікавиться
Як я живу.
Я дякую, Боже,
Тобі не збрешу.
Не завжди щаслива
І часом тужу.
Неначе вогненні
Спливають слова
І в пам’яті з Біблії
Вірш ожива:
“Страждання зазнаєте в світі.
Авжеж.
Я світ переміг. Переможцем
Будь теж.
Тому не лякайся
На жодній з доріг.
Завжди пам’ятай:
Я цей світ переміг!”
То й добре. Так легше!
Хай слово Твоє
Відновить і спокоєм
Душу наллє.
Бо як там не буде,
А я не сама.
Твердині міцнішої
В світі нема.
Я з Богом моїм
Подолаю стіну.
Крізь мур проберуся,
Моря перетну.
І тільки я чую,
Що сила слаба,
Як знов оживають
Вогненні слова.
“Нехай не тривожиться
Серце твоє.
Лиш віруй в Отця. Віруй в Мене.
Я є!”
Не в хмарах, не в храмах,
Що повні прикрас,
А Бог недалеко
Від кожного з нас.
Щодня відкриваю
Сторінку нову.
Я з Богом. Тому я
Спокійно живу.
І Слово Господнє огненне
Потужно воює за мене.
На кому тримається Україна
Зі мною працює жінка.
Коли їй дивлюся в очі,
То бачу я силу волі
І мужність цілком не жіночу.
Вона виряджала сина
До АТО, на поле бою,
Батьківське благословення
Давала йому з собою.
Казала: я буду, сину,
Молитись за тебе вдома,
А ти у бою молися,
Долаючи страх і втому.
Ми всю покладем надію
З тобою лише на Бога,
А більше не можу, сину,
Тобі помогти нічого.
Я вірю з усього серця:
Хто має вернутись – вернеться.
Хто має прийти додому –
Не шкодять і кулі тому.
Її зустрічаю часто.
Тоненька і делікатна.
І як її плечі жіночі
Тягар цей тримати здатні?
І як це: ростити сина
І потім війні віддати,
Всі ночі і дні безконечні
Не жити, а тільки ждати?
І звідки у неї мудрість
Покласти усе на Бога,
Коли ми, звичайні люди,
Не можем зробити нічого?
Я разом із нею вірю,
Що скоро цей син вернеться,
Бо Бог чує всі молитви,
Що йдуть з глибини від серця.
Нехай ця солдатська мати,
Що виховала героя,
Надії ніколи не втратить,
І серце своє заспокоїть.
А скільки існує нині
Таких жіночок тоненьких…
Тримається вся Україна
На їхніх плечах худеньких.
Молитва о мире
Еще один уходит день,
Еще один крадется вечер.
Мне будет трудно встать с колен
Я помолюсь и станет легче.
О Господи, внимай же мне,
Да, мы, наверно, виноваты,
Но сколько слез в моей стране.
Какие горькие утраты.
Когда в столице там, зимой,
Герои пали, погибая,
Мы понимали всей страной:
Пришла трагедия большая.
О как мы плакали о ней,
Но мы иссякли, мы устали.
Ведь не проходит пары дней
Чтобы парней не погребали.
И больше плакать нету сил,
И стойкими казаться тщетно,
А свежевырытых могил
Растет количество несметно.
Мой Бог услышь, мой Бог приди,
Ведь продолжаться так не может!
Ты знаешь эту боль в груди,
Ты видишь что меня тревожит.
В моей стране идет война
Которой мы совсем не ждали,
Но с кем воюешь ты, страна?
Об этом думаем едва ли.
Да, оккупант в наш дом залез,
Но каковы его приметы?
Их боевик по кличке Бес
И “Сатана” у них ракеты.
О Господи, даруй покой
И отрази все наши беды.
Когда воюем с сатаной,
То без Тебя нам нет победы.
Враги стреляют, окружив.
А нас фашистами назвали.
Такой чудовищнейшей лжи
Мы раньше просто не встречали.
Из детдомов крадут детей,
Пусть Бог увидит и накажет,
Хоть сами хуже палачей,
Но правды сатана не скажет.
Моя уставшая страна –
Я за нее хочу молиться –
Сегодня вдовами полна
И многим матерям не спится.
Из ежедневных новостей
В счетах сухих, в словах избитых,
Узнают тысячи семей
Число погибших и убитых.
А я? Куда теперь пойду?
Кто защитит нас от угрозы?
Как в Гефсимании в саду
Слова излишни, только слезы.
В моей стране идет война.
Взрываются снаряды в поле,
Я за тебя молюсь, страна,
Пускай свершится Божья воля.
Пошуки щастя
Як з одним крилом пташина, що не досягне мети,
Як налякана стежина, що втікає у світи,
Ніби зламана рослина, що уже не зацвіте,
Так без Господа людина свого щастя не знайде.
Хоч шукає, ой шукає, в серіалах і книжках,
У п’ятдесяти партнерах, у розвагах і грошах,
В гороскопах і гаданнях. Як нічого не дає,
То у сонниках шукає, амулети дістає.
Часом карти розкладає: де ти, щастячко моє?
Пошук все життя триває – результату не дає.
І наука теж безсила, мудрості у ній нема.
З тих теорій, що створила, насміхається сама.
Ми ж не мавпи, не макаки, маєм Господа Творця.
Ми призначені для щастя. Тут і вічно. Без кінця.
Тільки щастя не в коханцях, не у надмірі речей,
Не в напоях і не в танцях, не у кількості грошей.
Щастя – це усі здорові. Щастя – це міцна сім’я.
Щастя – жити у любові: мене люблять, люблю я.
Щастя – друзів вірних мати. Рівновагу віднайти.
Всі образи забувати, щоб не було гіркоти.
Уночі спокійно спати, жити мирно, без тривог,
На життя не нарікати, твердо знати: з нами Бог.
Бо без Господа людина свого щастя не знайде.
Інші спроби – це стежина, що нікуди не веде.