За моїм вікном
Все спочило сном.
Я дивлюсь на темне небо З зоряним вінком.
А мої думки
Линуть мов пташки.
Хочуть вирватись на волю, б’ються об шибки.
Не дійшли листи
І не дзвониш ти,
А самій мені до тебе так далеко йти.
До тебе так далеко йти
Місяць квапиться на побачення
Місяць квапиться на побачення,
Щоб підслухати нашу розмову.
Вже немає ніякого значення,
Чи зустрінусь з тобою я знову.
Вже не боляче. Все в минулому,
Але все ж невідома сила
Зупинитися тут примусила
І чекати тебе просила.
Сяйвом місячним ніч застелена,
Їй немає кінця ні краю.
Ти не прийдеш – я майже впевнена,
Але все ж я тебе чекаю.
Порівну
Усе дарма. Жорстокий сміх
Уже не вразить серця
Й шукати стежечку назад
Уже не доведеться.
Залиш собі всю біль образ
І все розчарування,
А я на згадку залишу
Надію і кохання.
А ще зостанеться журба,
Та нам її не треба
Холодна велич і краса
Замріяного неба.
Постелиться чарівний сон
Туманом срібно-білим,
А жменьку спогадів на двох
Ми порівну поділим.
Пішли дощі
Пішли дощі. Коханий, ти помітив?
Враз холодно зробилось на душі.
І сонце як раніше вже не світить,
І люди одяглися у плащі.
Світ перевтілився у сіру мряку,
Дерева голі, щуляться кущі
Немов з образи або переляку.
Все через те, що враз пішли дощі.
Так холодно, коханий, відчуваєш?
Так холодно, немов прийшла зима.
Ти золотої осені чекаєш,
Але її, на жаль, чомусь нема.
Та в нас, я вірю, буде все прекрасно!
І я в наш світ маленький не пущу
І мряку, що з’явилась передчасно,
Й холодного осіннього дощу.
Частичка души
Оставляю частичку души
В этой темной и мрачной тиши,
Ты почаще мне письма пиши.
Я люблю тебя, милый, родной,
Мне так трудно и страшно одной.
Но увы! Ты сейчас не со мной.
Но сквозь тысячи разных преград
Пусть меня согревает твой взгляд.
Я надеюсь вернуться назад.