Я жду тебя. Слышишь?
Ответь, не молчи.
В окно на рассвете
Дождем постучи.
Пусть солнце затмится,
Погаснут лучи,
Но только приди,
Отзовись, не молчи!
Я жду тебя. Помнишь?
Мы были вдвоем,
Смеялись, мечтали
О счастье своем.
Мы верили, знали,
Что вместе найдем
Все то, что искали.
Забудь обо всем,
Но только послушай
Как сердце стучит,
Как грустно в душе моей
Осень звучит,
Как вянут надежды,
Хладеют лучи.
Я жду тебя. Вечно.
Приди, не молчи.
Я жду тебя
Не надо говорить мне о любви
Не надо говорить мне о любви.
Ее ведь нет.
И все красивые слова твои
Лишь только бред.
Смесь громких фраз и ласковых стихов –
Большая ложь.
Ты голову вскружил и был таков
Другую ждешь.
Не надо говорить мне о любви.
Ее ведь нет.
О прошлых чувствах лишь стихи мои
Оставят след.
От нарешті і сонце
От нарешті і сонце
Після довгих дощів
І останні краплини
Розтали росою.
От нарешті і зустріч
Через сім довгих днів,
От нарешті і знову
Ти поруч зі мною.
Не дивись
Не дивись на мене так. Не треба.
Я цілком звичайна, я земна.
Просто срібний місяць світить з неба,
Просто ніч погожа і ясна.
Озирнись навколо – от де диво!
Все цвіте, буяє, хоч куди.
Це таки по-справжньому красиво,
Я ж сьогодні та, що і завжди.
І не варто було би шукати
Щось таке, чого в мені нема
Мушу я тебе розчарувати:
Я цілком звичайна. Я земна.
Сонячне тепло ллється через край
Сонячне тепло ллється через край,
Рине почуттів чистий водограй.
Серце стукотить, неначе в клітці птах
І душа тремтить на дзвінких вітрах.
Тиша вкрила все лагідним крилом,
Фіалковий рай дихає теплом
І весняна ніч, вся в ясних вогнях,
Віддає теплом у твоїх очах.