Знакомые, родители, друзья –
Все и всегда мне говорят: нельзя.
Нельзя смеяться и нельзя влюбляться,
Нельзя встречаться или расставаться
И главное – нигде не ошибаться.
Никак нельзя мечтать и сочинять,
Тем более нельзя стихи писать.
Ну как, скажите, это понимать?
Не прогадать, нигде не потерять
И все успеть почти что невозможно.
Нельзя мечтать и слишком доверять,
А жить и не любить –
Так разве можно?
Нельзя
Я хочу тобі наснитися
Я хочу тобі наснитися,
Щоб душу до дна схвилювати.
Хоч в чому-небудь проявитися,
Щоб якось себе нагадати.
Я хочу до тебе всміхнутися,
Щоб солодко було би спати.
Хоч в мріях своїх пригорнутися
І міцно тебе обійняти.
Щоб сни ці змогли здійснитися
У щастя п’янке і шалене,
Я хочу тобі наснитися,
Щоб ти пам’ятав про мене.
Необачно закохатися
Це ж треба – необачно закохатися,
Любити і чекати ночі й дні.
Таке, звичайно, з кожним може статися,
А випало чомусь лише мені.
Сама себе дурила диво-мріями,
Затьмарювала світ собі самій
І жила безпідставними надіями,
Що врешті-решт? таки ти будеш мій.
Ну що тут говорити – це трапляється,
Не допоможуть роздуми сумні,
Бо кожен час від часу помиляється,
Але страждати випало мені.
Пахнуть поцілунки кавою міцною
Пахнуть поцілунки кавою міцною.
Як одне, так інше спати не дає.
Повернусь додому – і нема спокою,
Думаю про щось далеке і своє.
Чітко пам’ятаю кожен рух і слово.
Все це так важливо, кожен з вечорів.
Все, що ти сказав, хай навіть випадково –
Глибоко у серці, в вирі почуттів.
Раптом уявляю: поруч ти зі мною,
Відчуваю виразно тепло твоє…
Пахнуть поцілунки кавою міцною,
А у мене ледве серце не стає.
Тебя нельзя забыть
Тебя нельзя забыть.
Так трудно разлюбить
И чувств не изменить,
И боль не заглушить.
Не знаю, что со мной
И как мне дальше жить.
Уверена в одном –
Тебя нельзя забить.