Між хвилями життя
Зринаю й потопаю.
Я все і я ніщо,
Я є, й уже немає.
Мізерна й незначна,
Таких як я, мільйони
І в той же час одна
Єдина й неповторна.
Бо кожна з доль людських
Незвична й особлива,
А я – одна із низ
І дуже цим щаслива.
Призначення моє:
У цьому світі жити,
Знайти свою мету
І в ній себе здійснити.
Пройти нелегкий шлях
Із небуття у вічність,
Щоб осягти життя
Таємну усебічність.
Між хвилями життя
Байдужі
В великому житті – чиясь мізерна доля,
Яка нікого не цікавить.
Людська любов і жаль, розчарування, болі –
Їх не згадають навіть.
Отак живем один одному ми байдужі.
Що ж далі буде?
Чиєсь чуже життя цікавить нас не дуже.
Такі ми люди.
Так неймовірно швидко час біжить
Так неймовірно швидко час біжить.
Розчарування, злети і падіння,
Забуте слово і велика мить
Розкаяння, спасіння і прозріння.
Нам випаде багато пережить –
Не тільки радості, але й терпіння.
Та прийде потім вирішальна мить,
Усім своя: розп’яття або вознесіння
За обрієм – вчорашній день
За обрієм – вчорашній день.
Він відшумів, минув, погас,
Та новий ранок знов прийде,
В життєвий вир захопить нас.
Настане знов прекрасна мить
І встане сонце із роси,
І ми прийдемо, щоби жить,
У світ гармонії й краси.
Скоро окончится лето
Скоро окончится лето.
Звонкое счастье и теплые дни
И в отдалении где-то
Эхом ночным пронесутся они.
Будет что вспомнить, наверно,
Знойные ветры уносятся вдаль,
Только ушедших мгновений,
Солнца и смеха немножечко жаль.
Слышишь, как звездами дышит
Вечер туманный у окон твоих?
Знаешь, он тоже ведь пишет
Там, на листве, пожелтевшей свой стих.