У палаті лікарні, серед довгих ночей
Я відкрила для себе так багато речей.
Серед ліжок залізних, серед стін кам’яних
Я підтвердила раптом безліч істин простих.

Коли біль докучає і життя на нулю,
Зрозуміла, як вперше, як тебе я люблю.
Там, де ночі минають, безкінечні, сумні,
За тобою скучаю наче в юності дні.

І якби медицина все зробить не змогла,
Я б одужала, мабуть, вже від твого тепла.
І не треба тих ліків і коштовних речей,
Мені вистачить тільки твоїх рук і очей.

Коли в двері заходиш, як у дивному сні
Радо котиться сонце у долоні мені.
Раптом радісні хвилі зігрівають теплом.
Як раніше я жила з почуттями під склом?

Дивна річ – повсякдення, всі до втоми спішать.
Треба нам потрясіння щоб прозріла душа.
Серед тихого смутку лікарняних ночей
Ми по-новому ціним найдорожчих людей.