Птахи відлітають, гніздо покидають
Шукають за морем тепла.
Листки опадають, дощі поливають –
Це осінь у гості прийшла.
Поля посумніли, вони опустіли,
Бо людям віддали врожай.
Приплили тумани, мов сиві жупани,
Вони загорнули наш край.
А листя барвисте, таке золотисте,
Із сумом припало до ніг.
Недавно сміялось, на вітрі гойдалось
Тепер вже чекає на сніг.
І сонце не гріє, лиш холодом віє,
Вже скоро морози, мабуть.
Всі квіти сумні, але в них є надія
Що знов навесні зацвітуть.
Знаєш, що для мене в слові “вчитель”?
Це покликання дарує Бог.
На півставки ангел-хоронитель,
А на решту – просто педагог.
Медсестра, психолог, вихователь –
Все у цій професії одній.
Психіку дитячу мусить знати
Добре розумітися на ній.
Має свій предмет докладно знати,
Відповідь на тисячі питань,
Щоб конфлікти вміти обминати,
Стати у пригоді без вагань.
Дні летять, немов птахи крилаті,
Ми живем в епоху метушні.
Вчитель – острівець серед сум’яття,
Щоб утриматись на бистрині.
Вчить він силу волі розвивати,
Світ любити, пам’ять тренувать,
А не просто грамотно писати,
Або цифри в стовпчик додавать
Прагне він дитинство захистити
Від турбот, від тисячі тривог.
Дякуєм тобі, наш добрий вчитель,
Ангел-охоронець, педагог.
Міністри, адвокати, лікарі
Ніхто шкільної парти не минули
Якби не школа і не вчителі –
Професії своєї б не здобули.
Доземний вам уклін, учителі
За вашу мудрість, чуйність, розуміння.
Ви кілометри серця і дущі
Вкладаєте в майбутні покоління.
Турботам-клопотам нема кінця
До галасу дитячого вже звичні
Вкладаєте в голівки і в серця
Знання теоретичні і практичні
Я зустрічаю вас, учителі,
Коли з занять вертаєтесь додому.
Відбилася задума на чолі,
Несете з класу зошити і втому.
Я часом озираюсь вам услід
І думаю: Це ж треба так уміти
Віддати із життя багато літ
Щоби виховувати, щоби вчити.
Який це цінний труд, учителі.
Адже у школі все життя минає,
А учні, наче юні журавлі,
За роком рік зі школи вилілають.
Дай Боже вам здоров’я, щастя, сил
Наснаги працювати і творити.
В цей день прийміть вітання звідусіль,
Найкращі запашні осінні квіти.
Мій Ісусе, так буває важко!
Благодаттю Ти мене спаси!
Наче на вітрах дрібненька пташка,
Що у крильцях вже не має сил.
Люди всі зарозумілі, модні,
Метушаться, тягнуть бариші.
Господи, до кого йти сьогодні?
Тільки Ти – притулок для душі.
Тільки Ти зітреш з щоки сльозину,
Що втискається на самоті.
Тільки ти підтримаєш в хвилину,
Коли все непросто у житті.
А коли щасливою буваю,
Вдало мій земний лягає путь,
Я тебе, невдячна, забуваю,
Але Ти про мене не забудь.
Все біжить, минає, все міняється.
І погане й добре забувається.
День вчорашній більше не вертається,
Але те, що справжнє – залишається.