Червоні троянди, умиті росою.
Палають вони неземною красою;
Їх хтось залишив на полиці в вагоні
І свіжістю пахнуть пелюстки червоні.
Хтось віз ті червоні троянди додому
Комусь в подарунок. Кому – невідомо.
У цій метушні й колотнечі вокзальній
Про квіти забули – їх просто не взяли.
Виходячи поспіхом їх залишили
І квіти лежать, і голівки схилили…
Усе дарма. Жорстокий сміх
Уже не вразить серця
Й шукати стежечку назад
Уже не доведеться.
Залиш собі всю біль образ
І все розчарування,
А я на згадку залишу
Надію і кохання.
А ще зостанеться журба,
Та нам її не треба
Холодна велич і краса
Замріяного неба.
Постелиться чарівний сон
Туманом срібно-білим,
А жменьку спогадів на двох
Ми порівну поділим.
Пішли дощі. Коханий, ти помітив?
Враз холодно зробилось на душі.
І сонце як раніше вже не світить,
І люди одяглися у плащі.
Світ перевтілився у сіру мряку,
Дерева голі, щуляться кущі
Немов з образи або переляку.
Все через те, що враз пішли дощі.
Так холодно, коханий, відчуваєш?
Так холодно, немов прийшла зима.
Ти золотої осені чекаєш,
Але її, на жаль, чомусь нема.
Та в нас, я вірю, буде все прекрасно!
І я в наш світ маленький не пущу
І мряку, що з’явилась передчасно,
Й холодного осіннього дощу.
Оставляю частичку души
В этой темной и мрачной тиши,
Ты почаще мне письма пиши.
Я люблю тебя, милый, родной,
Мне так трудно и страшно одной.
Но увы! Ты сейчас не со мной.
Но сквозь тысячи разных преград
Пусть меня согревает твой взгляд.
Я надеюсь вернуться назад.
Алеи склеились под золотым ковром
Из листьев, нагонявших часто грусть.
Я верю, что осенним теплым днем
С тобою неожиданно столкнусь.
Я жду. Но все же, встретив вдруг тебя,
Подпрыгнет сердце, пробежится дрожь,
Но ты, надеясь и еще любя,
Возможно, этой встречи тоже ждешь.
Ну заходи, садись, мой дорогой,
Как это трудно – по тебе скучать.
И замирая сердцем и душой
С тобой мы сможем просто помолчать.
Как грустно мне смотреть в твои глаза,
Как трудно внешне сдерживать себя,
Да мне бы не хватило два часа,
Чтоб вволю насмотреться на тебя!
Ах, осень, ты виновница во всем,
Воспоминанья будишь. Ну и пусть!
Я верю, что осенним теплым днем
С тобою неожиданно столкнусь.