Золотий листок кленовий
Впав із шурхотом під ноги.
Мій хороший, мій чудовий,
Ти живеш в душі, як спогад.
Ти приходиш вечорами,
Вітер плаче в верховітті
І для мене, мій коханий,
Ти один у цілім світі.
Золотий листок
Не будь такий як всі
Не будь одним із багатьох,
Що зраджують і залишають,
Що в душу нанесуть тривог,
А потім навіть не згадають.
Що обіцянки чарівні
Готові без кінця давати,
Щоб їхній вірили брехні
Такі, як я, дурні дівчата.
Не треба краще зовсім слів,
Якими так-собі жартують,
Не треба псевдо почуттів,
Які нічого не вартують.
Усі навкруг фальшиві й злі.
Нема ні правди, ні підтримки,
Лише невдачі і жалі,
Розчарування і помилки.
Нехай усе колись мине,
Нехай забудеться, мов казка.
Тебе я прошу про одне:
Не будь такий, як всі, будь ласка.
Просто я тебе кохаю
Просто я тебе кохаю і до чого тут ті вірші?
Просто поруч із тобою забуваються жалі.
Просто думаю про тебе
З кожним днем все більше й більше.
Просто ти такий – єдиний
В місті, в світі, взагалі!
Що ж, напевно, так і треба!
За тобою я скучаю
І за всі твої удачі
Я радію від душі.
І життя свого без тебе
Я уже не уявляю.
Просто я тебе кохаю.
І до чого тут вірші?
Люби мене, як я тебе люблю
Люби мене, як я тебе люблю.
Ревнуй мене, як я тебе ревную.
Наснись мені вночі, коли я сплю
І подзвони, коли одна сумую.
Не треба подарунків і віршів,
Тому що в людях я не це ціную.
Лише люби мене, як я люблю.
Сумуй за мною так, як я сумую.
Люблю тебе за те, що ти такий
Люблю тебе за те, що ти такий
Єдиний, незвичайний, винятковий.
Коханий і безмірно дорогий.
Такий, а не інакший, випадковий.
Люблю тебе за ніжність, за красу,
За мрії, за вірші і за кохання,
За тиху радість і дзвінку сльозу,
За довге і напружене чекання.
За погляд лагідний очей твоїх,
За те, що зараз я цілком щаслива,
Що можу жити в спогадах ясних
І можу мріяти про неможливе.
Люблю тебе за те, що ти один
У мріях поруч завжди і повсюди,
За безліч найщасливіших хвилин,
За все, що було і за все, що буде.