Чарівна північ настає
І серце так незвично б’ється.
Кремлівська вежа лунко б’є,
Шампанське через вінця ллється.
Ми вирушаєм знову в путь
У Новий Рік, в нові події.
Хай феєрверки спалахнуть,
Ялинка у вогнях ясніє.
Нехай сніжинка із небес
Криштальною сльозою стане
Коли, цілуючи тебе,
Краплинкою вона розтане.
В Новому Році ця сльоза
Хай буде перша і остання,
І поруч хай живе Краса,
Здоров’я, Радість і Кохання.
Нікого і нічого – тільки тиша.
Не мало й не багато – всього ніч.
Я знов сама-одна, як і раніше,
Лиш спогади надходять зусебіч.
Кому я зможу щиро розказати,
Що зараз відбувається в мені?
Кого хвилює біль моя і втрата?
Моїх подруг? Батьків? Напевно ні.
У просторі безмежному нічному
Я в вакуумі німої самоти.
Коли і як я опинилась в ньому?
В ту мить, коли мене покинув ти.
Я сльози у минулому залишу.
Мені потрібна лиш єдина річ:
Нікого і нічого – тільки тиша,
Не мало й не багато – всього ніч.
Пролетели дни недели
И суббота вновь пришла.
Мы соскучиться успели,
Этой встречи я ждала.
Сотни мыслей: как одеться,
Что при встрече рассказать…
Долго в зеркало смотреться,
Что-то мерить, выбирать.
Хлопотливый этот вечер,
Тут уж некогда мечтать.
Как бы мне на нашу встречу
Невзначай не опоздать.
Затишний вечір. У душі моїй
Сьогодні так незвично й неспокійно
І пильний погляд з-під прикритих вій
Спрямований у далечінь постійно.
Не пізно ще. І не приходить сон,
А сумно так чомусь. Ну що робить?
В проваллях темряви нічних вікон
Останній лист осінній шарудить.
Коханий мій, я знаю – ти не спиш
І чимось, певно, зайнятий своїм,
А в мене в домі тиша. Чути лиш,
Як плаче вітер голосом сумним.
У житті ніщо не вічне,
Все минає.
Смуток й радість ходять поруч.
Так буває…