Автор: Юляся

Закохана в осінь

Я з давен-давна закохана в осінь.
Коли із гілки листок обліта,
Ти шарудиш у мене в волоссі
І шепочеш на вушко мені: золота.

І я відчуваю себе частинкою
Всієї природи, тонкої краси
Де бабине літо дзвенить павутинкою,
Барвисто печаллю сумують ліси.

І я відчуваю себе багатою,
Як гілля схиливші осінні сади.
Моїх почуттів урожай мене радує.
Не був пустоцвіт раз вродили плоди.

І я відчуваю себе спокійною,
Як скошені сито дрімають степи.
Любов стала величиною постійною.
Ти тільки її доглядай, не проспи.

А ще була осінь моєї юності,
Яка дарувала нам зустріч на двох.
Стоїш на межі у журби і безжурності,
А що буде далі – то знає лиш Бог.

Що осінь сумна – то митці помилилися,
Чого сумувати таки восени?
Та осінь, коли ми з тобою зустрілися
Була веселіша дзвінкої весни.

Достигнуть плоди і димки простеляться
І хто б мені що б мені не казав:
Птахи відлітають? Вони ж повернуться!
А листя жовтіє? Так це ж краса!

Ключі журавлині у небі голосять?
Романтика, пісня і смуток ясний…
Я з давніх давен закохана в осінь,
Вона мені краща дзвінкої весни.

Казка

А послухай казку…
Бо в житті не буває,
Щоб так щиро любили
І жили без нудьги.
Щоб так люди зійшлися
Один раз – і довіку,
Щоб так мирно вживались
Два окремі світи.

У житті все у бруді,
Сім’ї в’язнуть у блуді
І розходяться люди,
Не набувшись разом.
Я дивлюсь, наче в казку.
Так буває. Хоч часом
Нам доводиться разом
Ще боротись зі злом.

Але що ж то за казка
Без дракона у замку,
Що погрожує здалеку,
Дише вогнем?
Але то все дрібниця,
Бо в душі є скарбниця,
Звідки щастя черпаємо
Кожен раз, день за днем.

Вже не стільки прекрасна,
Вже принцеса є більше премудра.
І життя вже не вихор,
А спокійне русло.
Але замість повітряних замків
Справжні зводяться мури
І багато чудес ще попереду буде,
Хоч багато уже і було.

Вірш на день вчителя

Шановні освітяни!
У цей святковий день
Прийміть від нас вітання
Із нотками пісень.

Нехай робота Ваша
Не буде тягарем,
А заробітна плата
Зростає з кожним днем.

Щоб учні всі – слухняні,
Не було пустунів.
Щоб Вашу працю уряд
Належно оцінив

Щоб менше тих конспектів
І клопотів – турбот,
А більше від профкому
Путівок на курорт.

Щоб Ви несли зі школи
Не зошитів пакет,
А раз на місяць хоч би
Трояндовий букет.

Оскільки в Вас робота
Нервова й нелегка,
Щоб дали безкоштовно
Кефіру й молока.

Оскільки нестабільна
Погода в нас тепер,
Щоб авто персональне
Й до нього ще шофер.

Нехай підніме настрій
Цей наш святковий жарт.
Живіть. Любіть. Радійте!
Журитися не варт.

Якщо так по-секрету,
Якщо так взагалі:
У нас найкраща школа,
Найкращі вчителі!

На іменини

Як прокинешся вранці,
Бачиш сонце і небо –
Дякуй Богу Він чує.
Небо близько від тебе.

Прокидаються діти
І щебечуть по хаті.
Дякуй Богу щомиті,
Наші дні того варті.

Не спіши швидко жити.
Ліпше правило взяти
Кожну мить полюбити,
Кожен день пам’ятати.

Добрих слів трохи більше,
Менше слухати шуму.
Більше часу для щастя,
Менше місця для суму.

Просто взяти за руку,
Просто казку читати,
Вміти дати пораду
І не так поспішати.

Ще узяти за звичку
В тиждень хоч би годину
Перше місце не справам,
А батькам, дочці, сину.

Наші справи минучі,
Наші рідні цінніші.
В них слова найщиріші
І серця найтепліші.

Ти є світла людина,
Не впускай в серце суму.
Маєш дочку і сина,
Не вслухайся до шуму.

А як спати лягаєш,
Бачиш зоряне небо –
Дякуй Богу. Він чує.
Небо близько від тебе.

Любов що зціляє

У палаті лікарні, серед довгих ночей
Я відкрила для себе так багато речей.
Серед ліжок залізних, серед стін кам’яних
Я підтвердила раптом безліч істин простих.

Коли біль докучає і життя на нулю,
Зрозуміла, як вперше, як тебе я люблю.
Там, де ночі минають, безкінечні, сумні,
За тобою скучаю наче в юності дні.

І якби медицина все зробить не змогла,
Я б одужала, мабуть, вже від твого тепла.
І не треба тих ліків і коштовних речей,
Мені вистачить тільки твоїх рук і очей.

Коли в двері заходиш, як у дивному сні
Радо котиться сонце у долоні мені.
Раптом радісні хвилі зігрівають теплом.
Як раніше я жила з почуттями під склом?

Дивна річ – повсякдення, всі до втоми спішать.
Треба нам потрясіння щоб прозріла душа.
Серед тихого смутку лікарняних ночей
Ми по-новому ціним найдорожчих людей.