Не знаю де поділись ті вірші,
Що так колись писались від душі
Не знаю, де поділись ті слова,
Що паморочилася голова.
Немає більше тих наївних фраз
І не почую більше їх ні раз.
Не залишилось в серці гіркоти.
У ньому завжди залишився ти.
Категорія: Любов
Чекання
Як же я стомилася чекати,
Що мене помітиш врешті ти!
Скільки можна вірити і ждати,
Що захочеш просто підійти,
Щось сказати, чи про щось спитати
І надію в серці розбудить.
І назавжди біль подарувати,
Дарувавши щастя тільки мить.
Ця історія, напевно, вічна.
Так – писав Шекспір – було завжди
Та від того, все ж, не менш трагічна.
Це ж про нас, це власне я і ти.
Звісно, ти моїх думок не знаєш
І не можеш в серце зазирнуть,
Лиш в очах сльозинку прочитаєш,
Хоч не розумієш в чому суть.
Любов – це кожна мить
Не жду я квітів, подарунків, поцілунків.
Не жду постійних я освідчень і зізнань,
Не жду великих героїчних поривань,
Бо не у цьому полягає суть стосунків.
Я жду любові, а любов – це кожна мить,
Це вміння день прожить докору не сказавши.
Це почуття не на сьогодні, а надовше –
Уміння у повазі і турботі жить
Не надо громких слов
А может быть
Не надо громких слов,
Признаний утомительных
Не надо?
Ведь что другое,
Если не любовь
Нас каждый день
Удерживает рядом.
Благословенна будь моя любов
Благословенна будь моя любов
Надією і добрими ділами.
Багатими духовними плодами,
Словами щирими довірливих розмов.
Затишними п’янкими вечорами,
І працею, і Божими дарами,
Щасливими малими діточками
Благословенна будь моя любов.