Категорія: Життя

Після виборів

От і вибори пройшли, люди всі радіють.
Скоро краще заживем – всі це розуміють.
Підрахують голоси, ухвалять ухвали
І прийдуть нові часи так як обіцяли.

Хто раніше дулю мав – поживе зі смаком:
Дуля буде не пісна, дуля буде з маком.
В кого пенсія мала, пільга чи зарплата –
Тому акція нова чим багата хата:

Довідок збери мішок, ксерокопій пачку
І три гривні, або п’ять матимеш подачку.
Хто багато діточок виростив на славу,
Їм майбутнє золоте буде від держави.

Років десь за 50, якщо не раніше.
Вийдем з кризи, заживем незрівнянно ліпше.
Поки що чекай, мовчи, і не потикася.
Ти до обранців нових дурно не чіпайся.

Новий мер чи депутат хай вітчизні служить,
Він корупцію тепер голіруч задушить.
Дай же Боже нам усім до тих днів дожити,
Коли перестане власть красти і дурити.

Бо якщо народ собі хліба не заробить,
То ніхто чужий його багатшим не зробить.
І якщо горбом собі запрацюєш спадок,
То на нього в той же день накладуть податок.

Не робитимеш як віл – гривню не здобудеш.
Обіцянками з TV ситий ти не будеш.
От і вибори пройшли. Що тут говорити?
Запрягайся і працюй якщо хочеш жити.

З ніжністю

Коли прокинешся і зранку молишся
За всіх нас, кожного, свою сім’ю,
За Тебе дякую, Тобою тішуся,
Хоча це не щодня. Частіше сплю.

Ти на роботу швидко позбираєшся,
Авто сховається мені з очей,
Та довго запах Твій ще зберігається
В постелі, в складочках Твоїх речей.

І як це склалося, коли це сталося,
Що разом ми живем уже роки.
В житті важливого багато сталося,
Ми пара з досвідом, давно батьки.

А Ти дивуєшся що я хвилююся,
Що ще ревную досі і не сплю.
А я ніяк насправді не вгамуюся,
Неначе в перші дні Тебе люблю.

Якщо у офісі на місці праці ти
Один із багатьох і рядовий,
То вдома – сонечко, в родині – таточко,
Найважливіший, самий дорогий.

Ніхто так більше нами не турбується,
Ніхто, як Ти не любить міцно нас.
Посада Сонечка надійно зайнята,
Медаль “За вислуги” вручає час.

Так світ збудований, коли заснований,
Керує Бог на небі й на землі,
А тут, на місці, Тато нам дарований,
Щоб ми захищені були малі.

На кому тримається Україна

Зі мною працює жінка.
Коли їй дивлюся в очі,
То бачу я силу волі
І мужність цілком не жіночу.

Вона виряджала сина
До АТО, на поле бою,
Батьківське благословення
Давала йому з собою.

Казала: я буду, сину,
Молитись за тебе вдома,
А ти у бою молися,
Долаючи страх і втому.

Ми всю покладем надію
З тобою лише на Бога,
А більше не можу, сину,
Тобі помогти нічого.

Я вірю з усього серця:
Хто має вернутись – вернеться.
Хто має прийти додому –
Не шкодять і кулі тому.

Її зустрічаю часто.
Тоненька і делікатна.
І як її плечі жіночі
Тягар цей тримати здатні?

І як це: ростити сина
І потім війні віддати,
Всі ночі і дні безконечні
Не жити, а тільки ждати?

І звідки у неї мудрість
Покласти усе на Бога,
Коли ми, звичайні люди,
Не можем зробити нічого?

Я разом із нею вірю,
Що скоро цей син вернеться,
Бо Бог чує всі молитви,
Що йдуть з глибини від серця.

Нехай ця солдатська мати,
Що виховала героя,
Надії ніколи не втратить,
І серце своє заспокоїть.

А скільки існує нині
Таких жіночок тоненьких…
Тримається вся Україна
На їхніх плечах худеньких.

Шкода

Мені дуже шкода що наша країна
Криваві сторінки гортати повинна.
Що брязкає зброя на наших теренах,
Ненависті повно й прокльонів шалених.

Мені дуже шкода що ми такі злобні,
Усі дратівливі, ні в чому не згодні.

Мені дуже шкода всіх хлопців убитих,
Всіх ніг ампутованих, рук перебитих.
І тих, що без сліду пропали в цій бойні,
І тих, що в полоні страждають сьогодні.

Мені дуже шкода сімей всиротілих,
Вдовиць всіх засмучених, аж почорнілих.
І що то за втіха для мами старої
Що будуть синочки посмертно герої?

Тим часом у море виходять “Містралі”,
Ще мало війни, то продовжують далі.
Бо що означають для гордих, неситих
Всі ці тисячі полонених і вбитих?

Та ще ж не закінчились поки солдати,
Закінчаться – можна чужинців найняти.
Вбивати за гроші – сьогодні це мода,
Надивишся всього – так гірко, так шкода.

Невидимий фронт

Ми бачимо з новин: горять будинки й танки,
Ми чуєм про пропавших без вісті в бою
І замість багатьох вертаються останки
Героїв, що за землю полягли свою.

Там, на передовій, там бій іде нестримний,
Не зважить окупант на перемир’я час.
Існує інший фронт. Невидимий. Незримий,
Який уже торкнувся кожного із нас.

Невидимий цей фронт проходить через душі
Спустошених родин, тривожних матерів.
Не маєм права ми лишатися байдужі.
В країні йде війна. Яких ще треба слів?

Бо родичі солдат щодня чекають вістки
І моляться, щоб всі вернулися живі
А ті, хто дома ще, в тривозі ждуть повістки,
Яка покличе їх під кулі бойові.

Напруга, втома, лють, руйнують з середини
І нерви, наче дріт, напнулись до межі.
Незримий фронт проходить крізь усі родини,
Від нього не сховатись людям в бліндажі.

Там, на передовій, там бій іде відкрито,
Щодня у наступ йдуть загони із солдат.
Та у душі людській теж кулями порито,
Зібрався у серцях великий цвинтар втрат.

В країні йде війна. А ми чекаєм миру
Всі тисячі людей, таких як я і ти.
Хай нині кожен з нас молитву творить щиру
Щоб не різнили світ невидимі фронти.