Будні, будні. А коли вже свята?
Завжди ці обов’язки марудні.
Суєти і праці так багато.
Вже набридли будні ці паскудні!
Я собі сама постановила,
Що відкину різні “треба”, “мушу”,
Бо вони виснажують все тіло,
А із часом проростають в душу.
Вихід знайдеться завжди, а саме:
Візьму вихідний, а може два.
Відпочину тілом і думками,
Стану молодою, як трава.
Пов’яжу на шию шарф веселий,
Хай мені тріпоче на плечах,
Полечу до сонця, як метелик,
Безтурботна як мале дівча.
Напишу листи. А чим не діло?
Хай у всі кінці летять листи.
Друзям подзвоню. Давно хотіла,
Але важко було час знайти.
Вулицями прогуляюсь нишком,
В тиші вірш складу без суєти.
Прочитаю прецікаву книжку.
Постараюсь швидше спать піти.
Завтра безтурботність всю обтрушу,
Мов листочок з гілки опаде,
І… піду робити сотні “мушу”,
Бо вони ж не ділися ніде.
Стоїть бабуся згорблена і сива
І грушки продає: Візьми, вкуси…
Колись була красива і щаслива,
Та хто вже пам’ятає ті часи?
Приходить старість, а вона жорстока,
Ні згадки вже про вроду і красу.
Уже сама біжить сльоза із ока
І сил нема утерти ту сльозу.
У поросі лежать рум’яні грушки,
Пошерхлі губи моляться тихцем.
Прохожі кажуть ввічливо “старушка”,
Але чомусь не дивляться в лице.
Оце вона, та старість? Те майбутнє,
Яке колись чекає нас усіх?!
Бабуся. Грушки. Порох. Незабутнє.
Сльоза у зморшках. Чийсь пекучий гріх.
А послухай казку…
Бо в житті не буває,
Щоб так щиро любили
І жили без нудьги.
Щоб так люди зійшлися
Один раз – і довіку,
Щоб так мирно вживались
Два окремі світи.
У житті все у бруді,
Сім’ї в’язнуть у блуді
І розходяться люди,
Не набувшись разом.
Я дивлюсь, наче в казку.
Так буває. Хоч часом
Нам доводиться разом
Ще боротись зі злом.
Але що ж то за казка
Без дракона у замку,
Що погрожує здалеку,
Дише вогнем?
Але то все дрібниця,
Бо в душі є скарбниця,
Звідки щастя черпаємо
Кожен раз, день за днем.
Вже не стільки прекрасна,
Вже принцеса є більше премудра.
І життя вже не вихор,
А спокійне русло.
Але замість повітряних замків
Справжні зводяться мури
І багато чудес ще попереду буде,
Хоч багато уже і було.
Шановні освітяни!
У цей святковий день
Прийміть від нас вітання
Із нотками пісень.
Нехай робота Ваша
Не буде тягарем,
А заробітна плата
Зростає з кожним днем.
Щоб учні всі – слухняні,
Не було пустунів.
Щоб Вашу працю уряд
Належно оцінив
Щоб менше тих конспектів
І клопотів – турбот,
А більше від профкому
Путівок на курорт.
Щоб Ви несли зі школи
Не зошитів пакет,
А раз на місяць хоч би
Трояндовий букет.
Оскільки в Вас робота
Нервова й нелегка,
Щоб дали безкоштовно
Кефіру й молока.
Оскільки нестабільна
Погода в нас тепер,
Щоб авто персональне
Й до нього ще шофер.
Нехай підніме настрій
Цей наш святковий жарт.
Живіть. Любіть. Радійте!
Журитися не варт.
Якщо так по-секрету,
Якщо так взагалі:
У нас найкраща школа,
Найкращі вчителі!
Як прокинешся вранці,
Бачиш сонце і небо –
Дякуй Богу Він чує.
Небо близько від тебе.
Прокидаються діти
І щебечуть по хаті.
Дякуй Богу щомиті,
Наші дні того варті.
Не спіши швидко жити.
Ліпше правило взяти
Кожну мить полюбити,
Кожен день пам’ятати.
Добрих слів трохи більше,
Менше слухати шуму.
Більше часу для щастя,
Менше місця для суму.
Просто взяти за руку,
Просто казку читати,
Вміти дати пораду
І не так поспішати.
Ще узяти за звичку
В тиждень хоч би годину
Перше місце не справам,
А батькам, дочці, сину.
Наші справи минучі,
Наші рідні цінніші.
В них слова найщиріші
І серця найтепліші.
Ти є світла людина,
Не впускай в серце суму.
Маєш дочку і сина,
Не вслухайся до шуму.
А як спати лягаєш,
Бачиш зоряне небо –
Дякуй Богу. Він чує.
Небо близько від тебе.