Часом кажуть – пишеш гарно,
Тільки похвали всі марно –
Я лише у пана Бога секретар.
Будуть тексти – я запишу.
Вся поезія – не більше,
Як мені ласкаво даний Божий дар.
А без допомоги Бога
Не напишу я нічого,
Хоч би як я не старалася сама.
А вдавати тут не можна,
На столі листок порожній
І потрібних слів у голові нема.
А буває за хвилину
Стільки слів на мене злинуть,
Стільки тексту – лиш записуй, лиш встигай!
Я тоді усе кидаю,
Ручку й аркушик шукаю,
А роботі іншій кажу: зачекай.
Але я собі міркую:
Часом майстер щось майструє
І бере сверло, рубанок, молоток.
Він і теше, і рубає, він і сверлить і пиляє,
Інструментом обробляє кожен крок.
От і виріб вже готовий,
Це, скажім, журнальний столик.
От і люди подивитися прийшли.
Не кривий і акуратний,
Мебеллю служити здатний.
Словом, виріб вийшов вартий похвали.
А тоді я вас питаю,
Кого люди вихваляють?
Молотка, що кілька цвяхів він забив?
Чи рубанок, що стругає,
Чи сокиру, що рубає?
А чи майстра, що весь виріб сам зробив?
Як побачиш в небі зірку,
Захід сонця, ніжні квітку,
Почитаєш вдалий вірш, то пам’ятай:
Світ прекрасним є не марно,
Бог усе задумав гарно.
Ти не інструмент, а Майстра вихваляй.
На мене знову йдуть полки,
Що наїжачились багнетами.
В душі тривога все росте,
Хоч як її не проганяй.
Куди, куди мені втекти
Перед ворожими тенетами?
Ти, Господи, мене закрий
В руці мене Своїй сховай.
Куди, до кого я піду
Як серце кров’ю обливається?
Коли тону у ріках сліз
І покидають рештки сил?
Ти, Господи, мене спаси.
Я бачу: Брама відкривається,
Виходить з сяйва і краси
Мені назустріч Божий Син.
Але війна – моя вона
І в битві цій стояти мушу я.
І сотні ран від сотні стріл
Печуть сильніше від вогню.
Ти, Господи, мене зціли.
Хай в боротьбі врятую душу я.
Не залишай мене й на мить,
Адже сама я не встою.
Озброй мене до боротьби,
Дай щит і меч, хай захищаюся.
Тремтяче серце укріпи,
Додай у душу нових сил.
І духів темряви й злоби
Тоді я більше не злякаюся
І зникне ворог, бо мені
Назустріч вийшов Божий Син.
Дякую Тобі, мій Боже, мій ласкавий Тату,
Що так часто Ти приходиш в цю малу кімнату
Щоб мою почути сповідь, щоб гріхи прощати,
Щоб подати мудрість слово нам Твоє вивчати.
Дякую Тобі, мій Боже! В світі цім жорстокім
Ти до мене близько-близько. Я не одинока.
Людський суд терпіти мушу – все ж я не самотня.
Наповняє мені душу благодать Господня.
Дякую Тобі, мій Боже, що мене Ти любиш
І що строго й справедливо Ти мене не судиш.
Якби Божа справедливість на мені звершилась –
Після мене тільки б купка попелу лишилась.
Дякую Тобі, мій Боже, за дар благодаті,
Що так часто відчуваю Тебе в цій кімнаті.
Ти прийди до мого серця, там живи свобідно,
Все розстав в житті моєму, як тобі потрібно.
Викинь з мене все погане, що Тобі немило,
Щоб Тебе не ображала, щоб я свято жила.
Вирівняй мої дороги, щоби не петляли,
Завітай в серця найближчих, щоб Тебе шукали.
Вчи мене, за що молитись і чого бажати.
Прославляю Тебе, Боже, мій безцінний Тату!