Якби уміти все переступити,
І людську злість і підлість обійти.
Не бачити, не чуть, не розуміти
Чиєїсь глупоти і пустоти.
Навчитися дивитись поверхово,
Не ображатись на гіркі слова.
Тоді, напевно, було б все чудово.
Чи я права?
Якби уміти
Мій синочок – золотий клубочок
Мій синочок – золотий клубочок.
Тільки озирнуся я на мить –
Котиться маленький колобочок,
П’ять хвилин на місці не всидить.
Мій синочок – щирі оченята,
Погляд зацікавлений з-під вій.
Книжечку товсту знайшов у тата,
Шарудить, шукає – що ж там в ній?
Мій синочок – весняний віночок,
Усмішкою кожен день цвіте.
Кличе, рученятами тріпоче.
Непомітно уночі росте.
Мій синочок – віра і надія.
Це ж про нього – тисячі думок.
Все, чим я живу і чим радію,
Зміст життя і щастя – мій синок…
Щоб не старіла любов
Я бачу Віру і Надію,
Які ведуть мене у світ.
Свою ЛЮБОВ знайти зумію
І проживу багато літ
У мене будуть діти, внуки
Й щоб не старіли почуття,
Візьму ЛЮБОВ свою на руки
І пронесу через життя.
Що без тебе варте все небо
Що без тебе варте все небо?
Не потрібно воно без тебе.
Що без тебе всі квіти й трави?
Загубили всі свої барви.
Що без тебе моя надія?
В’яне, хилиться і марніє.
Що без тебе яскраві зорі?
Невиразні, мов краплі в морі.
Любовь и боль
Любовь и боль –
Одно и то же.
И грусть, и слезы –
Их плоды.
Так удивительно
Похожи
Бывают капельки воды.
Я часто думаю
Невольно –
Нельзя ли это
Изменить?
Зачем любить?
Ведь это больно.
Но разве лучше
Не любить?