Наша земле! Наша рідна мати,
Посеред випробувань тяжких
Ти була талантами багата
І родила геніїв людських.
Що за зірка в небі засвітила,
Що за благодатная пора
Нам скарбниці мудрості відкрила –
Дала світова Каменяра.
Він – талант від Бога, від природи,
Перед ним вклоняються віки.
Не зважав в житті на перешкоди,
Вперто прокладав свої стежки.
Ще коли в дитинства дні безжурні,
Струшуючи ранками росу,
Прибігав до батьківської кузні –
Серцем вмів побачити красу.
Свідчив сам: “Мужик у царстві духа”.
Іскру ніс великого вогню,
Та іскра і досі не потухла,
Слово, куте в правду, як в броню.
Хто ще міг зробити так багато
Для свого народу, для людей,
Щоб себе до решти віддавати,
Весь запал і жар своїх грудей.
Про Франка ми знаємо чимало,
Прометеєм зве його наш люд,
Бо життя йому на плечі клало
Велетенський, титанічний труд:
Жити і горіти, і любити,
Стати світочем серед сліпих,
Рівноправність для людей збудити,
Прапор волі нести серед них.
Маємо пишатися ми з вами,
Маєм пронести через роки
Те, що ми – вкраїнці, галичани,
Значить ми – Франкові земляки.
Отже і землі одної діти,
Батьківщину маємо одну
Значить, в наших душах завжди світить
Іскорка великого вогню.
На мене знову йдуть полки,
Що наїжачились багнетами.
В душі тривога все росте,
Хоч як її не проганяй.
Куди, куди мені втекти
Перед ворожими тенетами?
Ти, Господи, мене закрий
В руці мене Своїй сховай.
Куди, до кого я піду
Як серце кров’ю обливається?
Коли тону у ріках сліз
І покидають рештки сил?
Ти, Господи, мене спаси.
Я бачу: Брама відкривається,
Виходить з сяйва і краси
Мені назустріч Божий Син.
Але війна – моя вона
І в битві цій стояти мушу я.
І сотні ран від сотні стріл
Печуть сильніше від вогню.
Ти, Господи, мене зціли.
Хай в боротьбі врятую душу я.
Не залишай мене й на мить,
Адже сама я не встою.
Озброй мене до боротьби,
Дай щит і меч, хай захищаюся.
Тремтяче серце укріпи,
Додай у душу нових сил.
І духів темряви й злоби
Тоді я більше не злякаюся
І зникне ворог, бо мені
Назустріч вийшов Божий Син.